Бажання вивести якусь математичну формулу благодаті цілком відповідало характеру скрупульозного апостола Петра. «Скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? – запитав він Ісуса. – Чи до семи раз?» Цим Петро виявив крайню великодушність, оскільки рабини в його дні учили, що людина зобов’язана прощати не більше трьох разів.
«Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!» – без зволікання відповів Ісус.
Питання Петра спонукало Ісуса розповісти чергову повчальну історію про слугу, який примудрився заборгувати декілька мільярдів доларів. Той факт, що в реальності жоден слуга не зміг би накопичити такий величезний борг, лише підкреслював думку Ісуса: навіть конфіскація сім’ї, дітей і усього майна цієї людини і в малій мірі не покрила б його боргу. Цей борг був невибачним. Проте, цар із співчуття раптом анулював його і відпустив слугу цілим і неушкодженим.
Чим більше я роздумую над притчами Ісуса, тим більше відчуваю спокусу використовувати для опису арифметики Євангелія слово «жорстока». Я упевнений, що Ісус розповів нам ці історії про благодать для того, щоб призвати нас повністю вийти за межі нашого світу неблагодаті, що живе за принципом «зуб за зуб», і увійти до Божих меж нескінченної благодаті. Як виразився Мирослав Вольф: «Економіка незаслуженої благодаті перевершує економіку моральних заслуг».
Нас із самого дитячого садку учать тому, як досягати успіху у світі неблагодаті. «Хто рано встає, тому Бог подає». «Без труда не витягнеш і рибку із ставка». «Безкоштовний сир буває тільки в мишоловці». «Що посієш – те і збереш». «Хто платить, той і замовляє музику». Я добре знаю ці правила, бо живу за ними. Я працюю, щоб заробляти; мені подобається перемагати; я відстоюю свої права. Я хочу, щоб люди отримували за заслугами – не більше і не менше.
Проте, якщо я потруджуся бути уважним, то почую гучний шепіт Євангелія про те, що я отримав те, чого не заслуговував. Я заслуговував покарання, а не прощення; гнів, а не любов; боргову в’язницю, а не чисту кредитну історію. Я заслуговував на те, щоб бути суворо відчитаним і благати на колінах про прощення, а замість цього переді мною накрили бенкет.
З книги «Що дивного в благодаті?»
