Надія на Бога

«Блажен, кому Бог Якова – помічник його; у кого надія на Господа Бога свого» (Пс. 145:5); «Споживіть і побачите, що благий Господь. Блажен муж, що уповає на Нього» (Пс. 33:9) і «Уповай на Господа всім серцем твоїм, і не покладайся на розум твій» (Пр. 3:5) – радить усім Свято Письмо. Проте, як свідчать сумні реалії навколишнього життя, люди чинять як раз навпаки: покладаються передусім на розум свій, на інших оточуючих, на можновладців, на прогноз погоди, на грошові заощадження, загалом на багато що, окрім Бога. Бога, Якого треба було поставити на перше (бажано єдине) місце в списку на кого варто було б покладатися. Але люди обрали інший варіант, або ж комбінацію варіантів, в яких не знайшлося місцю сподіванню на Бога. У такому підході до життя немає нічого нового: люди так жили протягом всієї історії, лише в усі часи знаходилася невелика купка людей, «мале стадо» (Лк. 12:32), як сам висловився про неї Спаситель, яка свої надії покладала виключно на Бога. Саме виключно, адже Бог сприймає тільки такий формат стосунків.

У чому ж причина, що люди всупереч біблійним порадам (і здоровому глузду) надіються на непевних людей і обставини, а не на всемогутнього Бога? Основна, точніше єдина, причина полягає в гріху: «Світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі. А хто чинить правду, йде до світла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі» (Ін. 3:19-21). Усі інші причини, через які люди відмовляються від надії на Бога, є лише похідними гріхів (власних або ж людей оточуючих): щоб там ті люди не казали і з цього приводу не думали.

«Відплата за гріх – смерть, а дар Божий – життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 6:23), – але більшість людей ігнорують це біблійне попередження, втім як і решту інших… Щоб на власному досвіді переконатися в дієвості цих попереджень. Зокрема, у наступному: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне. Хто сіє для плоті своєї, від плоті пожне тління, а хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне» (Гал 6:7,8). Але попри власний гіркий досвід більшість людей все одно залишаються при колишній думці: що варто покладатися на будь-кого і на будь-що, окрім, ясна річ, Господа Бога. Адже покладання на Бога означає потребу зміни власного гріховного життя, а на це зголошується насправді не так вже багато людей: для них начебто «комфортне» гріховне життя залишається куди більш комфортним, ніж життя згідно Божих заповідей. Навіть у тому випадку, коли від наслідків цього гріховного життя хочеться накинути собі зашморг на шию…

І загалом марно доводити більшості людей, що життя з Богом, дотримання Його святих заповідей лише приносить справжнє щастя в життя людини, робить її блаженною згідно біблійних слів. Недаремно ж Спаситель вказує: «Просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними. А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх» (Мф. 7:13,14). Адже суть не в ширині доріг і зручності пересування ними, а в закам’янілості, упертості серця людини, яка попри всі невдачі і падіння все одно буде надіятися на власні сили та інших людей, ніж на благого Бога. Загалом, треба дивуватися тому факту, що в усі часи і до цієї пори знаходиться чимало людей, які попри весь тиск світу і оточуючих покладають всі свої надії на Господа Бога.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docНадія на Бога


Ваш коментар:

Попередній запис

Коли зникає надія…

«Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем» (Еккл. 1:9), ... Читати далі

Наступний запис

Надія

Надія зароджується, коли ми згадуємо усе, що Бог зробив для нас. Так каже Біблія: «Отже, виправдавшись вірою, ми маємо мир ... Читати далі