Надія зароджується, коли ми згадуємо усе, що Бог зробив для нас. Так каже Біблія: «Отже, виправдавшись вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого вірою і одержали доступ до тієї благодаті, в якій стоїмо і хвалимось надією слави Божої» (Рим. 5:1-2).
Коли ви втрачаєте мужність, спрямуйте до Бога вашу надію. Так каже Біблія: «Чому сумуєш, душе моя, чому хвилюєшся в мені? Уповай на Бога, бо я ще буду славити Його, Спасителя мого і Бога мого» (Пс. 41:12).
Надія мотивує інші цінні чесноти. Так каже Біблія: «Почувши про віру вашу в Христа Ісуса та про любов до всіх святих, у надії на уготоване вам на небесах, про що ви раніше чули в правдивому слові благовістя» (Кол. 1:4-5).
Надія зростає, коли ми згадуємо обіцяння воскресіння з мертвих. Так каже Біблія: «Не хочу ж, браття, лишати вас у незнанні про померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії» (1Сол. 4:13).
У пошуках надії наслідуйте ваше серце. Так каже Біблія: «І просвітив очі серця вашого, щоб ви зрозуміли, в чому полягає надія на Його покликання‚ і яке багатство славної спадщини Його для святих» (Еф. 1:18).
За матеріалами сайту: https://www.bіbleіnfo.com
У чому полягає надія християн?
Більшість людей сприймають надію як прийняття бажаного за дійсне, наприклад: «Я сподіваюся, що щось станеться». Але Біблія має на увазі під надією зовсім інше. Біблійне визначення надії – це «упевнене очікування». Надія – це тверда упевненість у тому, що неясне і невідоме (Рим. 8:24-25; Євр. 11:1,7). Вона є фундаментальною складовою життя праведника (Пр. 23:17-18). Без надії життя втрачає сенс (Плач Єремії 3:18; Іова 7:6), а в смерті немає надії (Іс. 38:18; Іов. 17:15). Праведники, які довіряють Богові або сподіваються на Нього, отримають допомогу (Пс. 27:7), і вони не будуть посоромлені чи розчаровані (Іс. 49:23). Праведники, які мають цю вірну надію на Господа, у цілому упевнені в Його захисті і допомозі (Єр. 29:11) і вільні від страху і занепокоєння (Пс. 45:3-4).
Новозавітна ідея надії – це визнання того, що в Христі міститься виконання обіцянь Старого Завіту (Мф. 12:21; 1Пет. 1:3). Християнська надія корениться у вірі в спасіння в Ісусі (Гал. 5:5). Вона виникає через присутність обіцяного Святого Духа (Рим. 8:24-25). Це – майбутня надія на воскресіння мертвих (Діян. 23:6); на виконання обіцянь, даних Ізраїлю (Діян. 26:6-7); на спокутування тіла і усього творіння (Рим. 8:23-25); на вічну славу (Кол. 1:27); вічне життя і спадщину святих (Тит. 3:5-7); повернення Христа (Тит. 2:11-14); преображення в Його подобу (1Ін. 3:2-3); на спасіння від Бога (1Тим. 4:10) або просто на Самого Христа (1Тим. 1:1).
Упевненість у цьому благословенному майбутньому гарантується перебуванням Духа (Рим. 8:23-25) і Ісуса в нас (Кол. 1:27), а також Його воскресінням (1Кор. 15:14-22). Надія виникає з терпіння через страждання (Рим. 5:2-5) і є натхненням для стійкості (1Сол. 1:3; Євр. 6:11). Ті, хто сподівається на Христа, побачать Його, звеличеного в житті і смерті (Флп. 1:20). Обіцянки Божі дають нам надію (Євр. 6:18-19), і ми можемо хвалитися нею (Євр. 3:6) і проявляти велику сміливість у своїй вірі (2Кор. 3:12). Навпаки, про тих, хто не довіряє Богові, сказано, що вони не мають надії (Еф. 2:12; 1Сол. 4:13).
Разом з вірою і любов’ю надія є нескороминущою чеснотою християнського життя (1Кор. 13:13), і любов виникає з надії (Кол. 1:4-5). Вона робить радість і мир у вірних через силу Духа (Рим. 12:12; 15:13). Павло пояснює своє апостольське покликання надією на вічну славу (Тит. 1:1-2). Надія на повернення Христа – ця основа для вірних очистити себе в цьому житті (Тит. 2:11-14; 1Ін. 3:3).
За матеріалами сайту www.gotquestіons.org
