«Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем» (Еккл. 1:9), – запевняє нас Біблія. Навіть у тому випадку, коли здавалося б, подібного жахіття ще не відбувалося в людській історії, Проповідник заявляє: «Буває щось, про що говорять: “дивись, ось це нове”; але це було вже у віках, які були раніше за нас» (1:10). І цій заяві ми знаходимо чимало підтверджень у самій Біблії, особливо, коли відкриваємо для себе книги старозавітних пророків. Зокрема, книгу пророка Амоса.
Книга пророка Амоса
Автор
Пророк Амос був уродженцем Фекоі (1:1) – невеликого містечка, що належало коліну Іудиному і лежало приблизно в 15-16 км на південь від Єрусалиму і в 10 км, – від Вифлеєму. Тут він пас стада (1:1), розводив худобу, збирав сикомори (7:14). Амос, поза сумнівом, знав історію свого та інших народів (1:3-2:3), численні посилання на завіт Божий свідчать про хороше знання закону. Саме його Всевишній Господь призвав до пророчого служіння, яке проходило головним чином в Ізраїльському царстві (7:15), хоча його пророцтва викривали і гріхи юдеїв (2:4.5; пор. 9:11).
Час і обставини написання
Пророче служіння Амоса припало на роки правління Озії, царя юдейського (792-740 рр. до Р. Х.), і Ієровоама II, царя ізраїльського (793-753 рр. до Р. Х.). Під час царювання Ієровоама, коли між Юдею і Ізраїлем зберігався мир, були відновлені межі Ізраїлю відповідно до пророцтва Іони, сина Амафіїного (4Цар. 14:25). Царство процвітало. Ізраїль не стикався з серйозною загрозою вторгнення ассірійських військ упродовж майже сорока років.
При Феглафеласарі III (745-727 рр. до Р. Х.) Ассирія посилилася і розширила свої території на заході і сході. Юдея незабаром перетворилася на її васальну державу, а Дамаська держава, розташована між Ізраїлем і Ассирією, увійшла до складу Ассирійської імперії (4Цар. 16:7-9).
Феглафеласара III змінив на троні його син Салманасар V (727-722 рр. до Р. Х.), що продовжив експансіоністську політику батька і змусив ізраїльського царя Осію укласти з ним васальний договір (4Цар. 17:3). Проте Осія повстав проти таких умов і звернувся за допомогою до Єгипту (4Цар. 17:4). Допомога, звичайно ж, не прийшла, Салманасар обложив Самарію, і через три роки столиця Ізраїлю пала (722 р. до Р. Х.), а держава Ізраїль перестала існувати (4Цар. 17,5.6).
Характерні особливості і теми
Можливо, пророцтва Амоса, що склали цю книгу, були зроблені ним у Самарії і Вефилі. Не підлягає сумніву тільки те, що пророче служіння привело його у Вефіль (7:10-17). На відміну від пророцтв більш ранніх пророків пророцтва Амоса збереглися письмово, як і праці його сучасників – Ісаї і Осії.
Як і усі пророки, Амос піддає критиці ідолопоклонство і соціальну несправедливість, так характерні для Ізраїльського царства. Помилкова релігійність народу, за якої приймалася лише зовнішня сторона релігії, стала нормою. При цьому ізраїльтяни не лише намагалися зберегти вимоги закону відносно ритуалу, але навіть ускладнили їх (4:4,5). Ідолопоклонство було таким же звичайним явищем (4Цар. 17:14-17; Ам. 5:26), як всюди розповсюджені жорстокість, насильство і несправедливість (2:6-8; 4:1).
Для пророка Амоса Бог – це саме той Бог-Творець, Який створив людину за Своїм образом і подобою. Він – Господь, і немає жодних інших богів. Як Творець Бог є верховним і одноосібним Господом всього створеного Ним світу (4:13; 5:8; 9:5,6). Він у силах за Своїм волевиявленням підносити один народ над іншим (1:3-2:3). Він також є Суддею над народом Ізраїльським, що прийняв завіт, залишаючи за Собою право підняти проти ізраїльтян інший народ (6:14). Але, попри все це, Він залишається люблячим Богом, Який передусім бажає, щоб люди «занйшли Його і були живі» (5:4; пор. 1Тим. 2:3,4).
Господь посилав застереження Ізраїлю у вигляді голоду, посухи, різних лих і військових поразок, але Його народ відмовлявся бачити в цьому руку Божу (4:6-11). Божа кара не могла не настати (4:12-5:20), і прообраз її знайшов віддзеркалення в пророцтвах, що провіщали масове розорення і вигнання. Тільки Господь карає тих, кого любить. Віддалене майбутнє Його народу з’являється в завершальній частині книги, що зображує нове царство, яке стане царством миру і соціальної справедливості (9:13-15).
За матеріалами сайту https://seminary.ersu.org
Йдемо далі. Дуже показовими в цій книзі є чотири вірші, які містяться в її 8-му розділі і чиє тлумачення ми пропонуємо вашій увазі.
Тлумачення на 11-14 вірші 8-го розділу Книги Амоса
«Ось настають дні, – говорить Господь Бог, – коли Я пошлю на землю голод, – не голод хліба, не спрагу води, але спрагу слухання слів Господніх. І будуть ходити від моря до моря і блукати від півночі до сходу, шукаючи слова Господнього, і не знайдуть його. У той день будуть сохнути від спраги красиві діви і юнаки, які клянуться гріхом самарійським і говорять: “живий бог твій, Дан! і жива путь у Вирсавію!” – Вони впадуть і вже не встануть».
Ці вірші загрожують:
І. Загальним судом, який прийде у вигляді духовного голоду і обрушиться на усю землю. Цей голод – жадання слухання слів Господніх: не буде пророків і хороших проповідей. Про це говориться як про подію, яка станеться в недалекому майбутньому: настають дні, вони незабаром настануть, коли пітьма іншої властивості опуститься на цю землю світла. Коли Амос пророкував і певний час потому в них було багато пророків і великі можливості чути слово Боже дочасно і ні; у них була заповідь на заповідь, правило на правило; пророцтво було їх хлібом насущним, і, можливо, вони переситилися ним, як Ізраїль переситився манною, і тому Бог попереджає, що незабаром Він позбавить їх цих привілеїв. Можливо, у землі Ізраїльській не було багато пророків у той час, коли на них обрушилося спустошення, як у землі Юдейській; і коли десять колін вирушили в полон, у них не було ні знамень, ні пророків, хто знав би, доки це буде (Пс. 73:9). Після Малахії Юдейська Церква упродовж багатьох віків не мала пророків, і дехто вважав, що ця загроза стосується віддаленішого часу – сліпоти, яка частково уразила Ізраїль у дні Месії, і завіси в серцях невіруючих юдеїв. Вони відкинули Євангеліє і Його служителів, посланих Богом, і бажали мати своїх пророків, як в їх батьків, але в них не буде жодного, бо забереться від вас Царство Боже і дане буде іншому народу. Зверніть увагу:
1) Що із себе являє покарання, яким погрожують. Це голод: брак не лише хліба і води (які потрібні для підтримки тіла і відсутність яких є дуже сумним фактом), але і суворіший суд – голод слухання слів Господніх. Не буде зібрань, де служителі могли б проповідувати, не буде служителів, які могли б проповідувати, так само як і не буде настанов і можливості передавати їх у тих, хто поставлений проповідувати, щоб вони могли виконати своє служіння. Слово Господнє буде цінним і рідкісним; не буде видінь (1Цар 3:1). У них буде написане слово – Біблія для читання, але не буде служителів, щоб представити і застосувати її істини до їх ситуацій – буде вода в колодязі, але нічим буде її зачерпнути звідти. У Книзі Ісаї 30:20 звучить милостиве обіцяння, що хоча ним бракуватиме хлібу, але вони матимуть удосталь засобів благодаті. І дасть їм Господь хліб у прикрощі і воду в нужді, але їх очі бачитимуть своїх учителів; у пуритан було хороше висловлювання: «Ти маєш достатньо, якщо в тебе є чорний хліб і Євангеліє». Але ця загроза стверджує, що, навпаки, вони матимуть достатньо хліба і води, але в них не буде учителів.
(1) Через це значна частина їх слави покине їх землю. Саме те, що їм довірене слово Боже, робило їх народ великим і звеличеним; але коли слово Боже було відібране в них, їх краса потьмяніла, а їх честь опинилася в ганьбі.
(2) Це було знаком того, що Бог у найвищій мірі невдоволений ними. Безумовно, Він гнівався на них, коли відмовлявся говорити з ними, як це було раніше, і віддав їх погибелі, коли позбавив засобів, які привели б їх до покаяння.
(3) Це зробило усі інші лиха, в яких вони опинилися, дійсно скорботними: у них не було пророків, які наставили б їх і утішили, посилаючись на слово Боже; нікому було обнадіяти їх. Ми повинні говорити в будь-який час і під час лих, що голод слова Господнього – це найсуворіший голод і найважче покарання.
2) Чим усе це закінчиться (в. 12): Вони ходитимуть від моря до моря – від моря Галилейського до Великого моря, від одного кордону країни – до другого, щоб побачити, чи не пошле Бог для них пророків морем або сушею з інших країн; раз серед них не знайдеться таких, то вони поневірятимуться від півночі на схід, коли в одному місці їх спіткає розчарування, то вирушать в інше і кидатимуться, як люди в нерозумінні, які докладають відчайдушних зусиль, шукаючи слова Господнього, розпитуючи, чи є де якісь пророки, якісь пророцтва і послання від Бога, але не знайдуть його.
(1) Хоча для багатьох це взагалі не буде стражданням, але деякі відчують його і сильно тужитимуть, з радістю подорожуватимуть далеко, щоб послухати хорошу проповідь. Такі сильно відчують втрату милостей, яких інші позбулися через гріх.
(2) Навіть ті, хто зі зневагою ставився до пророків, коли мали їх, шкодуватимуть про них, коли позбудуться їх, як шкодував Саул про Самуїла. Багато хто не пізнає ціну милостей, поки не почнуть потребувати їх. Чи ці слова можуть означати наступне: хоча вони поневірялися від моря до моря в пошуках слова Божого, але не знайшли його. Зауважте: засоби благодаті можуть переміщатися; і світильник, навіть якщо він стоїть дуже твердо, може бути прибраний зі свого місця (Одкр. 2:5), а ті, хто зараз нехтує днями Сина Людського, можуть марно бажати побачити їх. У дні цього голоду красиві діви і юнаки будуть сохнути від спраги (в. 13); ті, від яких очікувалося, що вони впораються з важкою працею, загинуть від неї. Дехто вважає, що під дівами і юнаками маються на увазі юдейські церкви і учителі синагог. Вони втратять слово Боже і божественне одкровення і будуть сохнути через їх відсутність, вони втратять свою силу і красу. Ті, хто сподівається на свою силу і праведність і гадають, що їм не потрібен Христос, вважають, що під красивими дівами і юнаками маються на увазі інші; такі будуть сохнути від спраги, тоді як ті, хто жадає і прагне праведності Христової будуть повністю задоволені і наситяться.
ІІ. Окремим винищуванням вождів ідолопоклонства (в. 14). Зверніть увагу:
(1) На гріх, в якому їх звинувачують: вони клянуться гріхом Самарійським, тобто богом Самарійським – ідолом, якому поклонялися у Вефилі, неподалік від Самарії. Так вони славилися своєю ганьбою і присягалися ним як своїм богом, у чому і полягало їх беззаконня. Вони гадали, що їм допоможе те, що насправді згубило їх, і віддавали найвищі почесті тому, на що повинні були дивитися з максимальною ненавистю і відразою. Вони казали: «Живий бог твій, Дан!» Це був ще один золотий телець – німий ідол, але його любили і вихваляли, немов він був живим і істинним Богом.
(2) На винищування, яким їм погрожують. Хто так само віддає ідолам славу, яка має належати лише Богові, той переконається, що Бог, Якого тим самим вони образили, став їх ворогом; тому вони впадуть, і боги, яким вони служать, не зможуть їм допомогти; вони впадуть і вже ніколи не встануть. Вони побачать, що Бог ревнивий і обурений завданими Йому образами, що Він здобуде перемогу і тому немає сенсу боротися з Ним.
Автор: Метью Генрі
* * *
Ні для кого не секрет, що сьогодні для України та її народу випав час тяжких випробовувань. Але не треба зневірятися, наші справи стануть дійсно кепськими лише в тому випадку (і це в жодній мірі не глузування чи іронія), якщо ми втратимо надію на Бога, або ж Господь сам відійде від українців, як це не раз ставалося протягом історії ізраїльського народу.
А відходив Господь через численні гріхи, особливо через гріх ідолопоклонства і соціальну несправедливість, як на це прямо вказано в книзі пророка Амоса, і що є попередженням для всіх нас. Одним із проявів Господнього відступу є втрата людьми Божого слова, поява голоду за ним. Якщо ж це не відбувається, то ще рано стверджувати, що Господь полишив країну та її народ.
Зважаючи на це, любі вірні, не забувайте про Господнє слово, перебувайте в ньому і не занедбуйте його, щоб нас у свою чергу не спіткала сумна доля Ізраїльського Царства і багатьох інших народів, які свого часу забули, Хто є Господь Бог. І що Він вимагає від кожного з нас.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Коли зникає надія…
