“Виправдалась премудрість від синів своїх“. Ці слова Ісуса ми зустрічаємо в Євангелії від Матфея (11:19); у Луки (7:35) ці слова повторюються, як і взагалі практично весь цей уривок, з дуже невеликими відмінностями, а в Марка нічого подібного немає.
Про що говорить тут Ісус, відразу не зрозумієш. Якщо поглянути на контекст, то Він явно сперечається зі Своїми слухачами: вони звинувачували Іоанна Хрестителя за зайвий аскетизм, а Ісус їм здався, навпаки, занадто нерозбірливим: бенкетує з грішниками.
“І виправдалась премудрість від синів своїх“. Можливо, це така іронія: нібито, хороша ж та “премудрість”, яку її прибічникам постійно доводиться “виправдовувати” за допомогою всяких міркувань? Чи навпаки, тут йде мова про Премудрість Божу, яку не розуміють деякі люди, але ті, хто причетні їй, доводять її правоту?
Справа ускладнюється тим, що в деяких древніх рукописах Євангелія від Матфея замість слова “синів” стоїть слово “справами”, і тоді вже цей вираз можна зрозуміти тільки в позитивному сенсі: премудрість Божа виправдовується справами людей. Іоанн та Ісус доводять своїми вчинками, що Бог відкриває через них Свою мудрість людям, хто б там що не говорив.
Іоанн Златоуст відмічав, що Іоанн та Ісус тут діють як мисливці, які з двох сторін заганяють звіра: один строго постить у пустелі, а другий, навпаки, занурений у самий вир повсякденності, розділяючи трапезу з найрізноманітнішими людьми. Людині зазвичай хочеться вивести якусь “правильну формулу”, як потрібно поступати в усіх випадках життя – але виявляється, що поступати можна дуже по-різному, і все одно виявитися на стороні Премудрості. Суть не в зовнішніх ознаках.
Образ Премудрості Божої був прекрасно відомий слухачам Ісуса. От як вона сама говорить про себе ще в старозавітній книзі Притч: “Господь мав мене початком путі Своєї, раніше творінь Своїх, споконвіку; від віку я помазана, від початку, раніше буття землі. Я народилася, коли ще не існували безодні, коли ще не було джерел, повних води. Я народилася раніше, ніж підняті були гори, раніше пагорбів, коли ще Він не створив ні землі, ні полів, ні початкових порошинок всесвіту” (8:22-26).
Не випадково в цих словах спрадавна багато тлумачів бачили пряму вказівку на Христа. Тому і головні храми Константинополя, а слідом за ним Києва і Новгорода були присвячені саме Премудрості, грецькою – Софії.
Якщо прийняти ці слова Ісуса в позитивному сенсі, вони вказують Його слухачам на справи, які чинили Іоанн Хреститель і Сам Ісус.
– Ви хочете зрозуміти, – запитує Він їх, – хто тут найблагочестивіший, найправильніший з нас? Ви шукаєте формулу релігійного способу життя, яка раз і назавжди підійшла б усім і кожному? Ви не тим займаєтесь – погляньте краще на справи, які створив Іоанн і які творю Я, і пізнайте, що в цих справах розкривається та сама Премудрість, про яку говорило Писання задовго до нас.
А чи можна зрозуміти ці слова іронічно – особливо у версії Луки, де ніяких “справ” точно немає, а є тільки “діти”? Зрозуміло, можна.
Це далеко не єдине місце Писання, яке можна розуміти в двох різних сенсах. Врешті-решт, все залежить від ставлення людини: чи готова вона прийняти Премудрість Божу, або сама винаходить таку хитреньку “премудрість”, яку вона вимушена постійно виправдовувати, бо сама вона не в змозі когось переконати, тим більше виправдати.
