Важкозрозумілі місця Біблії: Хула на Духа

Христос і фарисеї, Ернст Ціммерман

Усе Євангеліє говорить про прощення. У цьому, власне, його відмінність від безлічі інших релігій, включаючи старозавітну. Практично всі вони так або інакше говорять про гріхи і про відповідальність за них, і навіть про можливість прощення. Але тільки Євангеліє робить це прощення всеосяжним: розбійник на хресті, який напевно скоїв безліч злодіянь і приніс людям багато горя, отримує повне прощення, було варто йому тільки звернутися до Христа! А притча про блудного сина, якого батько не те, що карає, але і приймає як довгожданого, сам перший біжить йому назустріч?

І на цьому фоні різким дисонансом звучить попередження:

Тому кажу вам: всякий гріх і хула простяться людям, але на Духа хула не проститься людям. І коли хто скаже слово на Сина Людського, проститься йому, якщо ж хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому житті, ні в майбутньому” (Мф. 12:31,32; схоже в Мк. 3:28,29 і Лк. 12:10; правда, Марк не згадує Сина і говорить взагалі про “хулу”).

Ми сприймаємо цей текст через призму догмата про Трійцю. Виходить, хулу на Сина – можна простити, а на Духа – ні. А що сказати про Отця? І взагалі як таке може бути, якщо Отець, Син і Дух – це Єдиний Бог?

Але в Євангелії Христос не говорить догматичними поняттями, Він зазвичай відповідає на ситуацію, що виникла, на конкретну потребу тієї чи іншої людини. Давайте подивимося, в якій обстановці були сказані ці слова.

Лука поміщає їх всередину досить тривалої промови, яка присвячена, якщо говорити в найзагальніших рисах, відповідальності людини перед Богом. А от Матфей і Марк наводять їх у зв’язку з конкретною ситуацією, особливо детально вона описана в Матфея.

Ісус зціляє хворих, виганяє бісів з біснуватих – іншими словами, здійснює чудеса, які неможливо ігнорувати. Але Його супротивники і для цього знаходять своє пояснення: “Він виганяє бісів не інакше, як силою Вельзевула, князя бісівського” (Мф. 12:24). Раз біси Його слухаються, то, на думку цих людей, Він і є серед них найголовніший!

Ісус показує всю безглуздість їхніх висновків, і завершує Свою відповідь саме цими словами про не прощення хули на Духа. І в цьому контексті можна зрозуміти їх у такому сенсі: наклеп, спрямований проти особистості Ісуса, ще можна простити, як і всякий людський гріх. Але якщо люди приписують дияволові те, що явним і очевидним чином виявляє рятівну для людей дію Бога в цьому світі, що тоді може їх спасти?

Припустимо, якась людина впала у воду з борту корабля, що пливе, і починає тонути. Якщо тих, хто прагне їй допомогти і кидає рятівний круг, вона обзиває найбруднішими словами – вона все рівно може скористатися кинутим кругом і врятуватися, хоча потім їй доведеться вибачатися. А от якщо вона ховається від самого круга, відпливає чимдалі, приймаючи його за акулу – значить, вона відмовляється від порятунку. Їй залишилося тільки потонути.

Так і виглядало це тоді: тим фарисеям було настільки важливо довести власну правоту, що вони, не коливаючись, оголошували біле – чорним, Боже – бісівським. Мова не йшла про якусь тонку богословську помилку, невірний висновок, але про речі цілком ясні і однозначні. Можна було сумніватися, чи вірно говорить Ісус під час проповіді, але не можна було не визнати, що той, кого приносили до Нього хворим або приводили біснуватим, йшов від Нього зціленим, і що це було великим благом для людини.

Чудеса підтверджували, що Він не просто говорить про Царство Боже, але встановлює його тут і зараз, а ті фарисеї вважали за краще прийняти все це за дію диявола, аби залишитися правими у власних очах.

Звинувачення в “хулі на Духа” нерідко звучать у полеміці між християнами і сьогодні. Ще б, такий аргумент! Насправді, зазвичай це звинувачення розшифровується приблизно так: “Мені не подобається, як ти говориш про Бога”. Думаю, що в більшості випадків це звинувачення безпідставне.

Але коли людина раптом починає називати “біснуванням” або “єрессю” те, чого вона доки не розуміє, але в чому ясно можна побачити дію Духа, – боюся, вона підходить до дуже небезпечної межі.

Головна проблема навіть не в тому, що за якісь особливо зухвалі слова потім з неї особливо строго спитається (хоча і тут немає нічого доброго), а швидше в тому, що вона ризикує відкинути протягнуту до неї Божу руку, якщо їй здасться, що рука протягнута не там, не тоді і не так, як сама людина визнала за потрібне.

Попередній запис

Важкозрозумілі місця Біблії: "Виправдалась премудрість"

Викриття фарисеїв, Джеймс Тіссо "Виправдалась премудрість від синів своїх". Ці слова Ісуса ми зустрічаємо в Євангелії ... Читати далі

Наступний запис

Важкозрозумілі місця Біблії: "Віяння тихого вітру"

Є в Біблії один красивий образ, який нечасто згадують, - він губиться за іншими образами, куди більш звучними і барвистими. ... Читати далі