«Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8), – проте зауважте, що Господь робить це з любові, а не з обов’язку, і через те не варто вважати, що Бог чимось нам зобов’язаний.
Звучить насправді доволі абсурдно, проте багато людей саме так ставляться до Творця, коли в черговий раз починають задаватися питанням: За що Господь вчинив таке з нами? Загалом, на це запитання чітку відповідь дає Біблія: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне. Хто сіє для плоті своєї, від плоті пожне тління, а хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне» (Гал. 6:7,8). Так що перш, ніж у чомусь звинувачувати Бога (а це повний абсурд!), варто просто переосмислити власне життя, щоб знайти причину власних негараздів.
Але це переосмислення має безліч підводних каменів, адже наслідки гріха можуть проявлятися в часі настільки заплутано, що деколи дуже важко зрозуміти за що ту чи іншу людину (чи мене особисто) спіткало нещастя. Але в будь-якому випадку Господь не винен у тому, що з тими чи іншими людьми (або з нами і нашими близькими) відбуваються якісь біди, як у цьому запевняє Біблія: «Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого, але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю» (Як.1:13,14). І наслідки цього бувають відповідними: «Похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть» (Як. 1:15). І до чого тут, питається, Бог? Що не втрутився свого часу і не позбавив нас власної злої волі? Але Господь і так багато разів за життя кожного з нас так чи інакше позбавляв біди, було б бажання – пригадали, але, якщо людина вперто наполягає на своєму, Бог залишає за нею можливість коїти гріхи. З усіма відповідними наслідками, які наздоганятимуть її в просторі і часі.
Але «винен» Бог, Який у черговий раз не позбавив від біди, «винні» вірні, які постійно наголошують на невідворотному покаранні, якщо людина не зійди з гріховних шляхів і щиро не покається в усьому скоєному, і тими словами «наврочили біду», «винні», ясна річ, усілякі різноманітні обставини, одним словом, винні всі… окрім нас. От так, якщо коротко, можна охарактеризувати ставлення більшості людей до негараздів і страждань, якими переповнене їхнє життя. Але таке ставлення не несе людям зцілення, яке може дати лише Господь: «Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх» (Мф. 13:15).
Але пригадавши тему страждань у жодному випадку не можна забувати про Христове попередження: «Чи думаєте ви, що ці галилеяни були грішніші за всіх галилеян, що так постраждали? Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете. Або думаєте, що ті вісімнадцять, на яких упала башта Силоамська і побила їх, були винні більше за всіх, що живуть в Єрусалимі? Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете» (Лк.13:3-5). Тобто, нещастя і негаразди, які стаються з іншими людьми, не слід сприймати як ознаку їх крайньої «гріховності», а лише попередженням для кожного з нас: ніхто і ніколи не втече від Божої розплати за скоєне. Тому варто задуматись, переосмислити власне життя доки є час.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Винні всі, але не ми
Ваш коментар:
