(Продовження від 26 квітня)
У молоді роки Достоєвський буквально повернувся з того світу. За наказом царя Миколи I його заарештували за участь у змові. Щоб дати відчути юним салонним радикалам усю тяжкість своїх помилок, государ ухвалив їм смертний вирок, проте страту вирішив лише інсценувати. Команда, призначена для розстрілу, стояла з рушницями напоготові. Змовників, одягнених у білі похоронні савани, провели по снігу із зв’язаними за спиною руками перед натовпом, що очікував на видовище. В останню мить, коли вже прозвучала команда «готовсь!», і солдати, брязнувши затворами, підняли рушниці, на площу галопом увірвався верховий гонець з посланням від царя. Страта була прихильно замінена каторжними роботами.
Це переживання справило на Достоєвського незабутнє враження. Він заглянув в обличчя смерті, і з тієї миті життя стало для нього найціннішим надбанням. «Тепер моє життя змінилося, – сказав він. – Я немов ще раз народився в новому вигляді». Коли його разом з іншими каторжанами саджали на потяг для відправки в Сибір, якась набожна жінка протягнула йому Новий Заповіт – єдину книгу, яку було дозволено читати у в’язниці. Вірячи в те, що Бог дарував йому другий шанс здійснити його покликання, Достоєвський в ув’язненні зосереджено вивчав Новий Заповіт. Він повернувся з десятирічної каторги, маючи непохитні християнські переконання, про що написав у листі жінці, що подарувала йому Новий Заповіт: «Якби мені хтось довів, що Христос – це не істина… то я вважав за краще б залишитися з Христом, а не з істиною».
Каторга надала Достоєвському ще одну можливість, яка спочатку здавалася прокляттям: йому довелося жити пліч-о-пліч із злодіями, вбивцями та п’яницями-селянами. Завдяки тому, що він ділив життя із злочинцями, пізніше у своїх творах Достоєвський міг створювати неповторні образи, на кшталт Розкольнікова з роману «Злочин і покарання». Його ліберальні переконання про вроджені чесноти людини не узгодилися з тим бездомішковим злом, яке він виявив у своїх сусідах по камері, і ця нова реальність відкоригувала його богослов’я. Втім, з часом Достоєвський розглянув Божий образ навіть у найнизинніших злочинцях. Він дійшов до переконання, що людина набуває здатності любити тільки в тому випадку, коли улюблена сама.
(Продовження див. 28 квітня)
З книги «Вціліла душа»
