(Продовження від 27 квітня)
У творах Достоєвського я зустрівся з благодаттю. Хоча в «Злочині і покаранні» зображена ганебна людина, що скоїла мерзотний злочин, у життя Розкольнікова входить утішливий бальзам благодаті через повію Соню, яка навернулася до Бога, поїхала за ним до Сибіру і привела його до спасіння. У романі «Ідіот» Достоєвський представляє образ Христа в особі князя-епілептика. Тихий, загадковий князь Мишкін, перебуваючи в аристократичних колах Росії, викриває їх лицемірство і в той же час осяює їх життя добротою та істиною.
Один з найбільших романів, «Брати Карамазови», протиставляє блискучого агностика Івана його набожному братові Альоші. Іван може критикувати помилки людства і кожної політичної системи, призначеної для того, щоб виправляти ці помилки, але він не може запропонувати жодних рішень. В Альоші немає рішень інтелектуальних проблем, піднятих Іваном, але в нього є рішення для людства: любов. «Мені невідома відповідь на проблему зла, – каже Альоша, – але мені відома любов».
Сьогодні я вважаю цих двох письменників своїми духовними наставниками. Від Толстого я дізнався про необхідність заглядати в себе, у Царство Боже, яке «всередині нас». Я бачу, наскільки сильно не відповідаю високим ідеалам Євангелія. У той же час, від Достоєвського я повною мірою дізнався про благодать. У мені не лише перебуває Царство Боже, але і мешкає Сам Бог. «А де збільшився гріх, там зарясніла благодать», – так виразив це в Посланні до Римлян апостол Павло.
Для кожного з нас існує єдиний спосіб вирішити протиріччя між високими ідеалами Євангелія і жорстокою реальністю нас самих: погодитися з тим, що ми не лише ніколи не досягнемо досконалості, але і не повинні цього робити. Толстой зупинився на півдорозі. Усе, що дає мені почуття заспокоєності по відношенню до Божого морального стандарту, усе, що примушує мене думати: «Нарешті, я досяг», – це жорстоке зваблювання. Достоєвський пройшов другу половину: усе, що дає мені почуття дискомфорту стосовно всепрощаючої Божої любові, – це теж жорстоке зваблювання. «Тож немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі», – наполягає Павло.
З книги «Вціліла душа»
