(Продовження від 24 квітня)
Своїм критикам Толстой відповідав: «Не судіть про святі Божі ідеали за моєю нездатністю відповідати їм». Не судіть про Христа за тими з нас, хто носить Його ім’я, але далекий від досконалості. Один фрагмент з особистого листа Толстого особливо наочно показує, як він реагував на подібну критику наприкінці свого життя. Тут підведений підсумок його духовних мандрів: одночасно гучна заява про істину, в яку він вірив усім своїм серцем, і тужливе благання про благодать, якої він так ніколи до кінця і не усвідомив.
«А як щодо вас, Леве Миколайовичу? Ви дуже добре проповідуєте, але чи виконуєте ви те, про що проповідуєте?» Це найприродніше з усіх питань, і його мені ставлять постійно, причому, частенько, – з торжествуючим виглядом, немов вони знайшли спосіб закрити мені рот. «Ви проповідуєте, але як ви живете?» І я відповідаю, що не проповідую, що я нездатен проповідувати, хоча я цього пристрасно бажаю. Я можу проповідувати тільки своїми вчинками, а вони огидні. І я відповідаю, що злочинний і огидний, і гідний презирства за свою нездатність виконати їх.
Нападайте на мене. Я і сам це роблю, але нападайте краще на мене, ніж на шлях, яким я слідую, і на який вказую кожному, хто мене запитує, де, на мій погляд, він пролягає. Якщо я знаю шлях додому і йду ним п’яним, то невже він стає неправильним через те, що я хитаюся з одного боку в другий? Якщо цей шлях невірний, то покажіть мені інший. Якщо ж я спотикаюся і збиваюся зі шляху, то ви повинні допомогти мені. Ви повинні вивести мене на істинний шлях точно так, як і я готовий підтримати вас. Не збивайте мене з дороги, не радійте, що я заблукав, не кричіть захоплено: «Подивіться на нього! Він сказав, що йде додому, але от, суне в болото!» Ні, не злорадійте, але надайте мені допомогу і підтримку».
(Продовження див. 26 квітня)
З книги «Вціліла душа». Цитата з книги А. Н. Вілсона «Лев і медові стільники. Релігійна проза Толстого»
