(Продовження від 23 квітня)
За будь-якими мірками, пошук Толстим святості завершився розчаруванням. Кажучи стисло, він не зміг практикувати те, про що проповідував. Це добре виразила його дружина (хоча і в явно упередженій манері):
«У ньому так мало щирого тепла. Його доброзичливість виходить не від серця, а лише з його принципів. У його біографіях ви прочитаєте, як він допомагав працівникам носити відра з водою, але ніхто ніколи не дізнається, що він ніколи не давав своїй дружині спокою і ніколи за всі ці тридцять два роки не подав своїй дитині води і не провів хоч би п’яти хвилин біля її ліжка, щоб дати мені можливість трохи відпочити від всіх моїх трудів.»
Пристрасні потуги Толстого досягти досконалості так ніколи і не дали йому хоч якусь подобу миру або безтурботності. Аж до самої його смерті, щоденники і листи графа знову і знову поверталися до сумної теми невдач, виявляючи величезну прірву між високими ідеалами Євангелія і прикрими реаліями його життя.
Лев Толстой був глибоко нещасною людиною. Він різко критикував російську православну церкву своїх днів, чим спровокував відлучення від неї. Усі його схеми самовдосконалення зазнали краху. Іноді Толстому доводилося ховати у своєму маєтку вірьовки і прибирати чимдалі рушниці – так він боровся із спокусою покінчити життя самогубством. У результаті Толстой втік від своєї слави, своєї сім’ї, свого маєтку і своєї особистості, померши, як бродяга, на глухій залізничній станції.
Чому ж я міг навчитися з трагічного життя Льва Толстого, враховуючи усі його невдачі? Прочитавши багато з його релігійних творів, я був поза сумнівом натхненний його повагою до абсолютного Божого ідеалу. Толстой нагадує нам, що, всупереч заявам тих, хто вважає Євангеліє рішенням наших проблем, у багатьох сферах – правосуддя, гроші, расова дискримінація, особисті проблеми гордості та амбіцій, – Євангеліє, насправді, лише посилює наші тягарі. Толстой украй серйозно ставився до питання Ісуса: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?»
Не так легко ігнорувати людину, готову звільнити своїх кріпаків і роздати свій маєток у простому послуху заповіді Христовій. Якби тільки Толстой зміг жити згідно зі своїми ідеалами! Якби я сам зміг жити згідно з ними!
(Продовження див. 25 квітня)
З книги «Вціліла душа»
