«До кого ми підемо, Господи?» – запитав апостол Петро в момент замішання. Багато кому для того, щоб виникло подібне запитання, потрібен удар долі. Це сталося в Літлтоні, штат Колорадо, у школі, розташованій неподалік від мого будинку.
Священнослужителі, батьки, шкільна адміністрація і всі, кого торкнулися ці події, досі запитують: «Чому?» – і ні в кого немає відповіді. Елемент зла в цій конкретно узятій трагедії, коли переповнені ненавистю, расистсько налаштовані підлітки розстрілювали своїх товаришів з автоматичної зброї, настільки великий, що ніхто відкрито не зв’язує її з Богом.
Треба жити в Колорадо, щоб отримати відповідь на інше питання, поставлене цією трагедією: «Чи може з подібного жаху вийти хоч щось добре? Чи може це бути якось спокуте?» Треба відвідати Клемент-парк і самому прочитати написи на хрестах, залишені людьми зі всього світу. Треба було побувати в церквах, заповнених скорботними людьми навіть через тижні після трагедії. Треба було побачити передачу «Денне шоу», в якій Крейг Скотт, брат загиблої школярки, поклав руку на плече батька ще одного убитого школяра, утішаючи його так, що телеведуча, не витримавши, розридалася в прямому ефірі. Треба було чути друзів Кесі Бернал, що описують, як мужньо вона поводилася, коли вбивця направив їй у голову ствол і запитав: «Ти віриш у Бога?» – «Так, – відповіла вона, – і тобі слід стати на Божий шлях». Це були її останні слова на землі. Треба було чути подружку ще одного убитого, яка з невинністю надії і надією на невинність сказала: «Я знаю, що ми з ним ще побачимося, і мене це дуже утішає». Треба було відвідати п’ятий клас однієї школи, де вчителька опустилася разом з учнями на коліна, підняла руки до неба і почала вголос молитися (і цього разу UCLA – Американський союз громадянських свобод – не посмів нічого заперечити). В інших школах Денвера учителя просили вибачення у своїх класів за те, що приховували, що вони – християни, і запрошували учнів зустрітися з ними після занять, щоб допомогти осмислити трагедію.
Із зла може вийти добре.
Авторська колонка в журналі «Християнство сьогодні», 14 червня 1999 року
