Книга Об’явлення упродовж століть

Книга Об’явлення – це одна із книг Біблії, що впродовж століть справляли величезний вплив на різноманітні сфери християнського життя: богословську концепцію, церковний порядок, богослуження, мистецтво, літературу. Можемо визначити три головні сфери впливу Книги Об’явлення на життя християнських Церков: (1) католицька й основна протестантська богословські концепції (особливо в розділах христології, еклезіології та есхатології); (2) «біблійне пророцтво» (як його розуміють фундаменталістські Церкви) і релігійні громади, що належать до нього (вчення найпоширішене в спільнотах, які очікують настання Тисячолітнього Царства Христа); і (3) літургія, образотворче мистецтво та література.

1. Католицьке та протестантське богослов’я

Книга Об’явлення розставила важливі акценти в християнській богословській концепції, безпосередньо за допомогою численних коментарів до цього тексту, написані в певні періоди історії Церкви (VI ст., період пізнього середньовіччя, епоха Реформації та XX ст.) й опосередковано через використання цього тексту в літургіях і творах мистецтва. Через ці різноманітні джерела Книга Об’явлення зробила величезний вплив і збагатила перспективи христологїї (пасхальні теми: Ангець Божий, відкуплення кров’ю, Ісус як протожертва), еклезіології (зображення Церкви як переможного Божого народу, «армія мучеників у білих одежах», запечатаних печаткою Агнця, Наречена Агнця, Новий Єрусалим) і есхатології (богословська концепція історичного процесу, відносини між Церквою та Царством Божим і природа Божого Царства, що невідворотно має настати). У Католицькій Церкві ця книга дала аргументи на підтримку доктрини про сопричастя святих, «останні речі» (смерть, суд, рай і пекло) й аскетичну містику мучеництва. Нещодавній приклад, який демонструє вплив Книги Об’явлення на розвиток доктрини – це її внесок у новий «Катехизм Католицької Церкви» у сферах христології (449-451), еклезіології (775-778) та есхатології (671-677, 865, 1029, 1044-1045). У цій останній сфері Книга Об’явлення вважається улюбленим джерелом розвитку доктрини й описом, якому надано перевагу, про Царство Боже, що неминуче настане:

Церква увійде в славу Царства Божого тільки через цю останню Пасху, в якій вона піде за своїм Господом у Його смерті і Його Воскресенні (Пор. Об. 19:1-9.). Отже, Царство здійсниться не через історичний тріумф Церкви (Пор. Об. 13:8), згідно з поступовим розвитком, а через перемогу Бога над кінцевим наступом зла (Пор. Об. 20:7-10.), перемогу, внаслідок якої з неба зійде Його Наречена (Пор. Об. 21:2-4.)…[677].

У цьому новому всесвіті, небесному Єрусалимі, Господь перебуватиме серед Свого народу (пор. Об. 21:5). Він «кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об. 21:4).

Для людства це означатиме здійснення обітниць, що буде остаточною реалізацією плану об’єднання людства, якого Господь прагнув із часу творення, і в якому місіонерська Церква завжди перебувала «у природі святих дарів» (пор. LG 1). Ті, що об’єдналися з Ісусом Христом, утворять спільноту викуплених, «місто святе» Господа, «невісту, жону Агнця» (Од. 21:2,9). Ця спільнота більше не буде вражена гріхом, не буде заплямованою, не буде самозакоханою, схильною до руйнування, що вражає земну спільноту (пор. Об. 21:27). Божественне видіння, коли Господь розкривається, є невичерпним джерелом для вибраних, вічним джерелом щастя, миру і спільности [1044-1045].

Глава 13 Книги Об’явлення (що змальовує Римську імперію як «звірину») у різні періоди історії Церкви слугувала протиотрутою, противагою, до Рим. 13, яка, якщо розглядати її однобоко, може відкрити шлях до прислужництва й узаконення тоталітарних режимів в ім’я Господа. Трагічною ілюстрацією цієї думки є приклад, який знаходимо в «Книзі правди» (звіт про розслідування вбивства шести єзуїтів в Ель-Сальвадорі в листопаді 1989), як виявилося, вбивці читали Рим. 13 напередодні вбивства, котре скоїли на користь служби безпеки держави. Як могли б розвиватися події, якби вони прочитали замість того (і зрозуміли) Об. 13? Отже, Книга Об’явлення пропонує критичний погляд, надзвичайно необхідний для обґрунтованого «політичного богослов’я» (і правильного розуміння відносин Церкви із державою) в наш час.

2. Невичерпне джерело «біблійного пророцтва»

Вивчаючи «біблійне пророцтво»

Представники фундаменталістських течій протягом тривалого часу вважають Книгу Об’явлення золотою жилою біблійного пророцтва і незмінним (у деяких випадках, разом із Книгою пророка Даниїла, практично єдиним) джерелом знань, які дають змогу передбачити сценарії розвитку подій у кінці часів. Ця майже виняткова залежність від текстів Книги Об’явлення та Даниїла складає щось на кшталт «канону в каноні» для багатьох християнських конфесій, які, маючи есхатологічніше спрямування, тлумачать Книгу Об’явлення буквально, коли йдеться про природу, час і спосіб як саме Господь прибуде в славі Своїй, щоб установити Царство Боже. Ці спільноти не дуже переймаються тим, що сучасні вчені біблісти одностайно відкидають подібні тлумачення як проекції на біблійний текст сучасних неспокоїв і сучасної ментальности. Подібні умовиводи здебільшого відбуваються в ідеологічних рамках віри в «біблійні пророцтва» (котрі не отримали критичного осмислення, незважаючи на церковний ужиток певної інформації, що стосується екзегези, коли ці домисли ніби свідчать на користь заздалегідь визначених теорій). Віра в те, що «біблійні пророцтва» здійсняться (найчастіше – за життя тих, хто вірить) має дуже довгу і неоднозначну історію особливо в протестантському русі. Саме на зорі «диспенсаціоналізму» наприкінці XIX ст. існувала поширена думка, що Бог має «генеральний план», Божу стратегію управління світом, який був розкритий у давні часи пророкам (або так званим апокаліптичним авторам). Ця концепція, своєю чергою, досить часто перероджувалася в небезпечні порівняння сучасної ситуації з «біблійною істиною» у (неминуче успішному) пошуку ознак заключних етапів останньої і найжахливішої війни в історії людства: Армагедону.

Протягом століть улюбленим заняттям таких «дослідників біблійних пророцтв» було намагання визначити особистість «звірини з Книги Об’явлення» (яку порівнювали з Антихристом, хоч цього терміна ми не знаходимо в Книзі Об’явлення, а лише в Першому та Другому посланнях апостола Івана). Поль Бойєр у своєму прекрасному науковому дослідженні апокаліптичного фундаменталізму, вказує «особистості», котрих очільники окремих фундаменталістських релігійних громад упродовж історії християнства вважали Антихристами (в алфавітному порядку): Адольф Гітлер, Анвар Садат, Беніто Мусолліні, Вільям Ллойд, Генрі Кіссінджер, Георг III, Джон Ф. Кеннеді, Карл І, Лорд Бут, Михайло Горбачов, Мохаммед, Моше Даян, Наполеон Бонапарт, Олівер Кромвель, Рональд Рейган, Саддам Хусейн, Саладін, Сан Мен Мун, Фредерік II і Хуан Карлос.

Попередній запис

Розділи 21-22

21:1-22:5 – Спасення, чи тріумф життя Образ жінки, змальований у главі 2, протиставлений блудниці, про яку йдеться в главі 17. ... Читати далі

Наступний запис

Книга Об’явлення упродовж століть (продовження)

Феномен міленаризму (Тисячолітнього Царства) Тисячолітнє Царство – це особливо вражаюче «біблійне пророцтво»: віра в те, що Христос буквально встановить тисячолітнє ... Читати далі