Розділи 19:11-20:15

19:11-20:15 – Перемога Агнця

Тема суду продовжується в цій частині (19:11; 20:4,12,13) й уся наступна може вважатися продовженням того, про що йшлося в 11:18: «час настав мертвих судити, і дати заплату рабам Твоїмі знищити тих, хто нищить землю». Головний мотив – це, безперечно, перемога Агнця і Його влади викорінити зло, знищивши його причину: звірину і лжепророка, змія і саму смерть.

19:11-16 – Христос, переможний суддя

Вислів «І побачив я небо відкрите» (19:11) свідчить про щось, або навіть про когось, дуже важливого, що тепер стало явним. Господь приходить на землю в особі Христа, щоб судити і спасати (пор. Лк. 3:21; Ів. 1:51). З’являється білий кінь – антитеза до 6:2 – і на ньому возсідає Христос переможний Суддя і Спаситель. Він у справедливості судить і воює (19:11). Цей опис побудований на добре відомій традиції, коли римські імператори здійснювали свій тріюмфальний вхід у місто після завойовницьких походів. Той, хто «Вірний» і «Правдивий» входить на білому коні в супроводі Свого воїнства (19:14). «Цар над царями, і Господь над панами» (19:16 і 17:14) – ці ім’я і титул належать найсправедливішому понад усіх. Він має абсолютну владу знищити всіх можновладців; саме тому Його голова увінчана багатьма вінцями (19:12). З точки зору імператора Цезаря, якому поклонялися як богу, це був би титул, який можна вважати богохульним, зухвалим і провокативним.

Автор проводить очевидну паралель із Іс. 63:1, описуючи одежу Ісуса «покрашену кров’ю» (19:13), бо «Він буде топтати чавило вина лютого гніву Бога Вседержителя» (19:15 і 14:20). Це перемога, яку він отримав разом із тими, хто пролив свою кров: кров Його послідовників і Його власну кров, оскільки Він також – один із мучеників, принесений у жертву впродовж кривавої історії великої столиці імперії. Ім’я – «Слово Боже» (19:13) пов’язане із Муд. 18:15 в аналогічному контексті війни і суду. Його потрійна перемога описана в наступній частині майже ідентичними фразами (19:20; 20:10,14).

19:17-21 – Перемога над звіром і лжепророком

Ще двічі автор повторює фразу «І бачив я» (19:17,19). Перше видіння свідчить про «велику Божу вечерю», що перегукується із фрагментом Єз. 39:17-22. Це гротескний бенкет, антитеза до бенкету Агнця, на який запрошені ті ж персоналії, котрі описані в 16:15, запрошені святкувати їхню власну поразку. Друге видіння, очевидно, пов’язане із 16:13-14 і зосереджує нашу увагу на найголовнішому: ті, що відповідальні за неправильні дії людства (звірина і лжепророк), «вкинені живими до огняного озера, що сіркою горіло» (19:20).

20:1-10 – Перемога над змієм

Глава 20 – це один із найскладніших для розуміння і контраверсійніших фрагментів усієї Книги Об’явлення, що ввійшов в історію під назвою «Тисячолітнє Царство». Отже, перед тим, як розпочати хитросплетіння цього полемічного дискурсу, пропонуємо визначити, які безпосередні аргументи в цьому тексті є найзрозумілішими й основоположними. У двох видіннях (20:1,4) криється афірмація перемоги над дияволом, який також був укинутий в озеро огняне (20:10). Символізм обох видінь красномовний. У першому видінні, на противагу 9:1-11, ангел, який мав ключ і міцні кайдани, схопив і замкнув змія, який, як і в 12:9, має чотири імени: змій, вуж стародавній, диявол і сатана. Дні його дій полічені («на короткий час», про що сказано в 20:3); його поразка триває «на вічні віки» (20:10 і 12:9).

Друге видіння змальовує престоли і тих, хто відповідальні за проголошення вироку відповідно до вимог правосуддя 6,9-12. Зі «зворотного боку» історії. Суд із позиції переваги мучеників (20:4), «стятих за свідчення про Ісуса й за Слово Боже», відбувається над гнобительською владою сатани. Ситуація змінилась і відтепер засуджені та вигнані стають суддями разом із Агнцем. Ті, що ніколи не підкорялися культу імператора і не схилились перед його образом, воскресають до життя і возсідають на престолах, щоби судити (пор. Дан. 7:22,27). «Будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років» (20:6). Основний акцент припадає на безперечну поразку сатани й перемогу святих, які царюють разом з Ісусом Христом. Концепт «тисячолітнього Царства» завжди привертав особливу увагу коментаторів, що призводило до того, що вони нехтували змістом цих двох видінь. Тисяча років – це період ув’язнення сатани і царювання святих (мучеників) разом із Христом. Якщо розуміти концепт «тисячолітнє Царство» буквально, то це суперечить духу Книги Об’явлення, котра пропонує інші проміжки часу в різних випадках (тисяча, двісті шістдесят днів, година тощо). А щоб надати символічне пояснення, потрібно взяти до уваги не лише алюзії з Єз. 37:39 чи Дан. 7, а також юдейські тлумачення про окреслення історії за сім днів, кожен із яких відповідає тисячі років (пор. Enoch 32 фраза, вжита в 90:4, «тисяча літ в очах у тебе, мов день учорашній, що минув», пор. 2Пет. 3:8). Серед юдеїв було поширене вірування про те, що Рай існуватиме протягом тисячі років. Отже, коли автор говорить про тисячу років, він не має на увазі хронологію; він використовує богословський символ і говорить про події, сучасні для автора книги, знаменням яких є Ісус Христос. Так автор показує Ісуса як Месію, переможця, котрий відновить Рай. Ця алюзія до поняття Рай підтверджується у виразах «вуж стародавній» (20:2) і дерево життя, обіцяне переможцям (22:2 і 2:7).

У такому ж символічному руслі варто розглядати й інші афірмації, що стосуються «першого воскресіння» (20:5: у тексті нічого не сказано про друге воскресення), чи «другу смерть» (2:11; 20:6,14; 21:8). Другу фразу ідентифікуємо в тексті (21:8): «озері, що горить огнем та сіркою», в яке були вкинуті звір і лжепророк (19:20), що означає – вічне й остаточне засудження. Ця подія також збігається із другим воскресенням, вічним і остаточним, про яке, однак, автор не говорить. Так перша смерть – це фізична смерть мучеників, «які не вклонились звірині, ані образові її» (20:4), і якої християни не бояться, бо вони вже живуть у «першому воскресенні». Вони розглядають сучасні події у світлі Пасхи Ісуса, вирішальної есхатологічної події, що раз і назавжди перемогла владу диявола і смерть (20:10). Своєю вірою в Христа Його послідовники дійсно «перейшли від смерти в життя» (1Ів. 3:14) і царствують із Христом (20:4,6). Оскільки вони вже перемогли, вони братимуть участь у суді над світом і є священиками Бога, святкуючи тріюмф життя.

20:11-15 – Перемога над смертю

Два елементи наративу є для нас аргументами на користь такого порядку тлумачення: вислів «І бачив я престоли» чи «І бачив я» (двічі) й афірмація про те, що «смерть же та ад були вкинені в озеро огняне» (20:14). Згадка про престол паралельна до 20:4 і нагадує видіння, описане в главах 4-5. Це суд над смертю і адом, що є відплатою за вбитих протягом історії людства. Настав час, коли «смерть знищена буде назавжди» (Іс. 25:8) але суд відбувається не над тими, чиї імена записані в «книгу життя» (20:15). Старий світ (земля, небо і моря) зникають (20:11 і 21:1), щоби відкрити шлях новому світу, творінню Бога-Отця і Агнця.

Попередній запис

Розділи 17:1-19:10

17:1-22:5 – Боже правосуддя Глава 17 розпочинається фразою: «І прийшов один із семи Анголів, що мають сім чаш», адже події, ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 21-22

21:1-22:5 – Спасення, чи тріумф життя Образ жінки, змальований у главі 2, протиставлений блудниці, про яку йдеться в главі 17. ... Читати далі