Розділи 14-16

14:1-20 – Видіння Божого Суду

Звірина отримала дозвіл «провадити війну зо святими, та їх перемогти» (13:7), але тут є слово підбадьорення, звернене до спільноти, що потерпає від переслідувань (14:12-13), і є зразком для тих, які витримали випробування й отримали вінець життя. Це Агнець і ті, що слідують за Агнцем, «первістки Богові й Агнцеві» (14:4). Так присутність християн у Римській імперії стає очевидною: Господь захищає Божий народ. Ісус стоїть на горі Сіон, бо має абсолютну владу; змій стоїть на піщаному узбережжі океану (14:1 і 12:18). Ті, що належать Христу, і не отримали ні число, ні знамена ймення звірини, мають на своїх чолах «Ім’я Його [Агнця] й Ім’я Отця Його» (14:1), і співають нову пісню переможців.

Хто вони, ті, що супроводжують Агнця? Автор розповідає нам: це ті, що з жінками не осквернилися: «чисті вони» (14:4). Він не говорить тут про чоловіків, які дотримуються целібату, а про вірних християн, які не піддалися спокусам імперії (надалі автор називатиме імперію «блудницею»). Вони не осквернилися блудом, не прийняли брехливі правила гри, запроваджені в імперії; вони не здалися на милість звіру і не впали в ідолопоклонство (13:4,8,12,15). Ось чому вони стали послідовниками Христа в Його жертві та Його перемозі. Це справа нового світу вибраних, які укріпилися у вірності та терпінні (14:12), адже вони вже стали спільниками слави. Вони перебувають із Агнцем, Який стоїть на горі Сіон, що є місцем остаточної перемоги (пор. Іс. 24:23; 25:7,10; Йоіл. 2:32). Його присутність – це вже проголошення «вічної Євангелії» (14:6), спасення вибраних, але водночас, це проголошення, що «настала година суду Його» (14:7).

14:6-20 – Видіння Божого Суду: проголошене і виконане

Суд розпочинається, щоб показати ілюзорність уявної перемоги звірини. Ангел проголошує: «Упав, упав Вавилон, город великий» (14:8), маючи на увазі символічну назву міста Рим (16:19; 17:5; 18:2,10,21; 1Пет. 5:13). Суд також призначений для тих, які поклоняються звірині та її образу і це «Добра Новина» для всіх переслідуваних і тих, які померли в Господі і для Господа (14:13).

У наступних главах тема суду розкривається у двох аспектах: як покарання і спасення, але короткий підсумок викладено вже в 14:14-20 у паралельних метафорах збору врожаю та переробки винограду. Перша метафора стосується вибраних, а друга – засуджених. Ця сцена отримала натхнення із фрагмента Йоіл. 4:12-13: «Нехай збудяться й зійдуть народи в долину Йосафатову, бо сяду Я там, щоб судити всі народи з довкілля. Пошліть на роботу серпа, бо жниво дозріло, приходьте, зійдіть, бо чавило наповнене, кадки переливаються, бо зло їхнє розмножилось!»

Той, хто судить, «подібний до Людського Сина» (Об. 14:14 та Мт. 24:30 / Мр. 13:27 / Лк. 21:27), а отже, – це сам Ісус. Автор особливо підкреслює, що ті, хто здійснюють суд, виходять із храму і від жертовника (14:15,17-18), для того, щоб іще раз проголосити, що Божий суд – це Божа відповідь на благальні крики святих (6:10 та 8:3-5). «Гнів Божий» – це вияв Його люті й обурення, через те, що стільки крови було пролито «за містом» (14:20), і то була кров тих, кого система засудила і відреклася від них, так само і Христос умер «поза містом» (Євр. 13:11-12). Уся ця пролита кров кричить до небес і закликає суд Божого гніву (18:14; пор. «дозріло бо жниво» для суду в 14:15,18). Ось чому сам Ісус «зодягненийу шату, покрашену кров’юі Він буде топтати чавило вина лютого гніву Бога Вседержителя» (19:13,15). «І потекла кров із чавила аж до кінських вуздечок, на тисячу шістсот стадій» (14:20). У тексті оригіналу йдеться про «одну тисячу шістсот стадій» – це число, кратне 4 (4 х 4 х 100), що власне символізує географічну універсальність (чотири напрямки компаса). Так автор стверджує, що суд набуває космічних масштабів.

15:1-4 – Драматична інтерлюдія перед сімома карами

Іван бачить «інше знамено на небі, велике та дивне» (15:1), що є продовженням видіння в 12:1,3. Це видіння ключове, бо воно робить підсумок попередніх подій і передбачає подальші події. Це видіння семи чаш, через які «кінчався гнів Божий» (15:1). Цей текст говорить про сім чаш, починаючи вже з в. 5. Особливо нас вражає те, що автор бачить тих, «що перемогли звірину та образа його, і знамено його». Вони стоять біля моря і співають пісню перемоги. Це пісня Мойсея і Агнця, інакше кажучи – це пісня, що прославляє Бога як визволителя всіх пригноблених народів в історії. Ось чому «народи всі прийдуть та вклоняться перед [Богом]», єдиним «Царем святих» (15:3-4), а не перед імператором. У певному сенсі цей гимн прославляє Божий промисел (10:7), про який лунає спів у 11:15; 12:10 та 14,4, що є відповіддю на відчайдушні крики мучеників у 6:10.

15:5-16:21 – Сім чаш і сім кар

15:5-8 – Сім кар: попереднє видіння та пісня

Сім кар не лише пов’язані з сімома сурмами. їхній символізм також є алюзією до ширшого контексту Книги Об’явлення: звільнення, про яке говорить Книга Вихід. Кари, описані в Книзі Об’явлення, нагадують кари єгипетські, за допомогою яких Господь виконав суд над можновладцями, що гнобили Божий народ. Як і в попередній частині, сцена розпочинається описом розкритих небес (15:6 і 11:19). З іншого боку, ангели, котрі виконують усі кари, виходять із небесного храму, з-під жертовника, звідки доносяться крики душ повбиваних християн (6:9-10), щоби пояснити, що все, що відбувається, це також Божа відповідь на благання про помсту, котрі доносяться із землі за всю пролиту кров.

15:9-16:21 – Сім кар: виконання

Чотири перших ангели, що за кількістю нагадує нам фрагмент про чотири сурми, виливають одну за одною чотири чаші на землю, моря та зірки, щоб убити не лише третину людства, а й тих, які мають знамено звірини і поклоняються образові її (16:2). Кількість повторень слова «кров» вражає, бо вирок винесено всім, хто проливав кров (16:6); вражаючим є і голос, який лунає від жертовника, проголошуючи істинність Божого правосуддя (16:7). Існує безперечний зв’язок між сценою, змальованою в 6:10 і цим фрагментом.

Втручання п’ятого ангела з п’ятою чашею попадає в ціль: на престол звірини. Й ось царство її похитнулося, бо шостий ангел залишає шлях відкритим для вторгнення, що загрожує з-за протилежного берега річки Ефрат, де проживали парфяни, що створювали постійну загрозу імперії. Змій, звірина і лжепророк (нове ім’я для другої звірини) – яких об’єднує один і той же демонічний дух – роблять останню відчайдушну, проте марну спробу (16:13-14): вони скликають усіх царів «на війну того великого дня Вседержителя Бога» (16:14), але в кінці всі вони повстають проти імперії, взявши в облогу її столицю (17:15-17). Найстрашніша темрява, що може охопити людину – це темрява духовна, коли людина неспроможна розпізнати діла Бога (16:9,11,21). Коли сьомий ангел виливає сьому чашу, сам Господь оголошує вирок, стверджуючи те, що було сказано в 14:8: «Сталося!» (16:17). Майбутнє вже визначене і Вавилон має випити «чашу вина Його [Господа] лютого гніву» (16:19). Терпіння Господа (час, який дається для покаяння) вичерпане і час суду настав. Зверніть увагу, що автор не говорить про покарання, лише про суд і правосуддя (16:7). Християни повинні очікувати на суд із надією і бути пильними, адже прихід Божого Суду – це спасення Божого народу.

Попередній запис

Розділ 13

13:1-18 – Видіння двох звірин Починаючи із глави 13, автор виводить на сцену двох нових персонажів; про одного з них ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 17:1-19:10

17:1-22:5 – Боже правосуддя Глава 17 розпочинається фразою: «І прийшов один із семи Анголів, що мають сім чаш», адже події, ... Читати далі