Розділ 13

13:1-18 – Видіння двох звірин

Починаючи із глави 13, автор виводить на сцену двох нових персонажів; про одного з них уже йшлося в 11:7. Це «звірина, що з безодні виходить». Якщо глава 12 – це святкування перемоги Господа й Агнця і безумовної поразки сатани, то глава 13 розповідає про відчайдушну війну сатани проти потомства жінки (12:17) всіма своїми засобами. У 13:1 звірина виходить із моря. За цією фігурою – історична реальність, добре відома автору і його читачам: Римська імперія та її абсурдні претензії на Боже вшанування («Хто до звірини подібний?», 13:4).

Автор розсудливо використовує закодовану мову: він змальовує звірин замість людей, і так підкреслює їхню нелюдську природу, на яку непрямо вказують символічні засоби образности мови. Тут ми бачимо дуже чітку паралель із Дан. 7: видіння чотирьох тварин, які символізують чотири імперії. Але тоді як Даниїл говорить про чотирьох тварин, наш автор зосереджується на одній звірині, котра має ознаки чотирьох. Тут автор має на увазі супердержаву (десять вінців). Цей образ символізує абсолютну концентрацію влади аж до її обожнювання. Абсолютна влада вимагає поклоніння від усіх, що мешкають на землі (13:8). Отже, весь цей фрагмент має яскраве політичне забарвлення, оскільки автор пробує розкрити всю абсурдність богохульних імперських амбіцій.

У паралельних антитезах автор змальовує цю сцену як пародію на престол Агнця. Агнець інструмент Господа, так само і звірина – інструмент сатани (змія). Змій дав звірині «свою силу, і престола свого, і владу велику» (13:2). «Одна з її голів була ніби забита на смерть, але рана смертельна її вздоровилась» (13:3,12). Згідно з 17:9 голови – це царі, і цей текст є алюзією до легенди, поширеної в І ст. по Р. Хр., особливо в країнах Малої Азії про те, що імператор Нерон повернеться із мертвих (Nero redivivus). Той імператор мав жорстокий характер і був відомий як перший переслідувач християн, він, як ніхто інший, став уособленням ворожого імперського оточення. Опис «звірини» має витоки із Дан. 7:7-25, де йдеться про Антіоха IV, який уважається прототипом переслідувачів Божого народу. Неважливо, йдеться про Антіоха, Нерона чи Доміція, а важливо, що імперія прагне розпоряджатися людськими життями, претендуючи на Божий статус (імперії чи особи імператора), адже має моторошну здатність своєю владою перетворювати всіх на рабів (13:5). За винятком тих, які мають знак (запечатані) для життя, котрі чинять спротив усім, «хто живе на землі» (13:8), тим, які обожнюють звірину, що отримує надзвичайну владу «над кожним племенем, і народом, і язиком, і людом» і «їй дано провадити війну зо святими, та їх перемогти» (13:7), навіть якщо їм приготовано місце в книзі Агнця, що є книгою життя. Але це час небезпеки, час заклику до витривалости й вірности святих (13:10). Саме тому ми бачимо те ж застереження в кінці кожного послання, «коли має хто вухо, нехай слухає» (13:9).

Це видіння доповнюється появою другої звірини, що «виходила з землі». Це змій, що прикинувся агнцем (13:11). Як Агнець виконує Божий план, так і друга звірина перебуває на службі першого. Якщо перша звірина символізує політичну й економічну владу імперії, друга уособлює релігійну й ідеологічну владу, щось на кшталт «офіційної релігії» держави. Опис звірини не настільки важливий, як її дії: вона переконує весь світ і всіх його мешканців поклонятися першій звірині (13:12) та її образу. Це прекрасний узірець «Міністерства пропаганди», що діє на підтримку імперського культу й імперських претензій.

Як Агнець ставить свій знак на своїх послідовниках, а отже, захищає їх (7:3; 9:4; 14:1), так і звірина ставить своє знамено «усім малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам» (13:16). Цей знак, що буде ставитися «на їхню правицю або на їхні чолаймення звірини, або числа ймення його» (13:16-17) є дуже важливою темою наступних глав книги (14:9,11; 16:2; 19:20; 20:4). Тут очевидне протиставлення з тими, «що мають Ім’я Його [Агнця] й Ім’я Отця Його, написане на своїх чолах» (14:1). Отже, це знак релігії, знак і печатка, яка свідчить про підпорядкування і захист. Люди, котрі підкоряються звірині, прагнуть отримати саме її захист. Автор уживає тут грецьке слово charagma, яке використовувалося на позначення імператорської печатки (а не sphragis як у 7:3). Це їхній бог, який захищає людей, лише зробивши їх рабами. Відмовитися поклонятися йому означає втратити всі привілеї і права громадянина імперії (разом із економічними). Ось чому християни перебували в такому жалюгідному становищі: або вони приймають правила гри з усіма її перевагами, або вони стають вигнанцями з такого суспільства і будуть виключені з нього, бо не мають «запрошення» («знамена звірини») (13:17). Це важкі часи, що закликають вірних бути витривалими і стійкими у своїх свідченнях (13:10 і 12:17).

Наприкінці цього фрагмента автор, очевидно, дає підказку, щоб ми впізнали звірину, коли він говорить про «число звірини», відоме як шістсот шістдесят шість. Це число, що може означати ім’я («ім’я людини»), особи, котру можна встановити, звернувшись до історичних обставин, які склались у ті часи. На відміну від сучасних читачів Книги Об’явлення, прикмета, котру використовує автор, була досить зрозумілою для його сучасників, що відчинило двері для різних домислів про те, кого ж уособлює звір. Тут варто взяти до уваги дві важливі речі.

По-перше, автор звертається до гемматрії, практики, поширеної в античні часи. За її допомогою розшифрували ім’я, закодоване цифрами (чи навпаки), оскільки кожна літера єврейського та грецького алфавітів відповідає певному числу (жодна із двох мов не має окремих числівників; літери виконують подвійну функцію як літери, і як числівники). Існує відомий напис, знайдений на руїнах міста Помпеї. Цей напис такий: «я люблю жінку, якій належить число 545». Більшість тлумачів схильні асоціювати число 666 із літерами єврейського алфавіту Нерон-Цезар (NRWN QSR: N = 50; R = 200; W = 6; Q = 100, S = 60). Отже, число 666 може асоціюватися з фігурою Нерона, чи держави, котру він уособлював: диктаторської влади імперії, що переслідувала християн. Так само воно може стосуватися Доміція, що вважався «реінкарнацією» духа Нерона. Але всі ці приклади є лише гіпотезою.

Можливо, для нашого автора власне символізм цього числа був набагато важливішим, ніж ідентифікація людини. Оракул Сивіли (1. 325-331) згадує про Ісуса у вигляді числа «888», а в Книзі Об’явлення число сім означає повноту. Наділяючи звіра числом «666», автор викриває його претензії, бо той хоче бути як «777» (Бог). Так автор вказує на його обмежену недосконалу владу (777).

«Будьте стійкими і мужніми» – ось ключовий вираз (пор. Об. 13:10). Християни із завзятою витривалістю пливуть проти течії і проголошують, хто дійсно є Господом світу, знаючи, що вони записані в книгу життя, навіть якщо імперія не вважає їх своїми громадянами. Але чи варто терпіти всі випробування за таку високу ціну, знаючи, що звірині «дано провадити війну зо святими, та їх перемогти» (13:7)? Видіння, які розгортаються далі, є відповіддю на це запитання.

Попередній запис

Розділ 12

12:1-15:4 – Конфлікт і перемога Сьома сурма має бути останньою перед тим, як стануться сім кар, про що йтиметься лише ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 14-16

14:1-20 – Видіння Божого Суду Звірина отримала дозвіл «провадити війну зо святими, та їх перемогти» (13:7), але тут є слово ... Читати далі