Розділи 8-11

8:1-11:19 – Сьома печатка та сім сурем

Сьома печатка відкриває нову серію семи подій: сім сурем, а до того відбувається перехідний етап (8:3-5), що є ключем до розуміння наступних подій. Існує очевидний контраст між літургійним актом, коли ангел стоїть при жертовнику з кадильницею, повною пахощів (що символізує молитви, звернені до Бога) в абсолютній, вражаюче зловісній тиші, і жестом, який навряд чи можна назвати літургійним, наповнив кадильницю огнем із жертовника і кинув її на землю, що супроводжувалося гуркотом грому та землетрусом. Ця картина нагадує нам Об. 6:10-11, але вона ще експресивніше змальовує Боже обурення тим, що відбувається на землі. Сурми – це відповідь на молитви святих і вираження Божого гніву.

Сім сурем складають літературну частину, і кожна із сурем звернена до сьомої сурми, коли довгоочікуваний період завершиться і Божий план буде здійснено (10:7). Це план спасення, бо Месія вступає на царський престол і розпочинає Своє царство на землі (11:15-17); одночасно це план суду і знищення тих, «хто нищить землю» (11:18). Суд над Вавилоном є найкращою ілюстрацією цього суду (18:24). У наступних частинах книги автор описує лише цю подію, хоч уже має намір розгорнути низку подібних сцен. Цю частину можна поділити так:

  • Перші чотири сурми (8:7-12)
  • П’ята сурма і перший потрійний вигук «горе» (8:13-9:12)
  • Шоста сурма і другий потрійний вигук «горе» (9:13-21)
  • Драматична інтерлюдія (10:1-11:14)
  • Сьома сурма і третій потрійний вигук «горе» (11:15-19)

8:7-12 – Перші чотири сурми

Перший ангел просурмив, проголосивши початок Божого суду, все ще попереджаючи, але не виконуючи остаточного покарання, щоби залишити час для покаяння (9:20). Кари, що настають після кожної із чотирьох сурем, як і після перших чотирьох печатей, є руйнівними для довкілля (землі, морів, річок і зірок), їхнім прототипом є кари єгипетські, вираження Божого правосуддя над деспотичною імперією, але чи то в Єгипті, чи в будь-якому іншому місці, катастрофа – це подія, що захоплює всі сторони буття в цей момент (Вих. 9:24; 10:21). Навіть якщо катастрофічні наслідки від Божих кар зараз набагато більші, ніж ті, що описані в попередніх книгах (четверта частина в 6:8; і третина в цьому описі), все ж більша частина залишається неушкодженою, як порівняти з руйнівними наслідками. Люди не постраждали: це лише попереджувальний сигнал до покаяння (9:20); однак, як і в Єгипті, серця їхні затверділи, і вони не покаялися. Ось чому після того, як просурмили чотири сурми, звучить потрійний попереджувальний вигук «горе, горе, горе» (8:13).

8:13-9:12 – П’ята сурма та перше «горе»

П’ята сурма, що лунає одночасно з першим вигуком «горе» перекликається із фрагментами Йоіл. 1-2 та Єр. 51:27. Тут ідеться про нашестя сарани, що символізує вторгнення іноземних загарбників і військово-політичну диктатуру. Сарана, що має вінці, подібні до золота, і людські обличчя, готова до нападу (9:7), бо закута в броню, немов із заліза (9:9). Вони не знають пощади, і їхня жорстокість не має меж. Цар, який стоїть над ними, має красномовне ім’я: Аввадон «руйнівник» (9:11). Але є й ті, що перебувають під захистом Божого знака, переживають страждання, хоч їх не вбито (9:5).

9:13-21 – Шоста сурма і друге «горе»

На відміну від фрагмента 7:1-3, де йдеться про те, що ангели отримали наказ не шкодити довкіллю, чи вибраним, тут вони отримують наказ випустити чотирьох ангелів, щоб «убили третину людей» (9:15). Наказ пролунав від жертовника (8:3), закликаючи прислухатися, бо це відповідь на молитви святих. Річка Ефрат – це не лише географічна назва, це передусім лінія розмежування (Іс. 8:7), що символізує загрозу вторгнення. Погляди мешканців Римської імперії з жахом були звернені на схід, на протилежний берег ріки Ефрат, звідки парфяни знову погрожували вторгненням. Автор переносить ці символічні картини у власний контекст і розглядає їх, як ознаки настання кінця всіх часів; особливо він підкреслює небезпеку і загрозу, називаючи кількість їхньої кінноти – двадцять тисяч раз по десять тисяч (9:16). Ці картини є нагадуванням нам про те, що маємо покаятися в ідолопоклонстві, злочинах, безчинствах і корупції.

10:1-11:14 – Драматична інтерлюдія

Читачі в напруженні чекають подій, які мають відбутися після другого вигуку «горе», що пролунає лише в 11:14, саме перед тим, як має просурмити сьома сурма. Оскільки між шостою та сьомою сурмами послідовність подій переривається, бо автор переходить до центральної теми: це завдання, яке має виконати пророк у контексті всієї книги. Виявляється, що глави 10 та 11 – це продовження подій після того, як пролунала шоста сурма, інтерлюдія, чи період очікування, щоби спонукати людство «усвідомити» наближення подій і повідомити про місію свідка цього видіння. Дві наступні сцени пов’язані, і цей зв’язок виростає із теми свідчення пророка: це свідчення Івана, а саме – свідчення двох свідків і свідчення всієї Церкви.

10:1-11 – Покликання пророка

З’являється ангел, який тримає розгорнуту (а отже, – не запечатану) книгу і проголошує: «вже часу не буде… довершиться Божа таємниця» (10:6-7), яку Господь відкрив пророкам і через них. У цьому фрагменті на першому плані – характер свідка видінь як пророка. Щоби стати пророком, як Єзекіїль (Єз. 2:8-3:3), він мусить «з’їсти книгу» і перетравити її, зробити її частиною свого тіла, навіть якщо стане гірко в животі. Він повинен оголосити ще одне пророцтво «про народи, і поган, і язики, і про багато царів» (10:11). Згадка про царів передбачає контекст для нового пророкування: конфронтацію з політичною «владою», що є основоположною темою наступних глав. Саме існування пророка небезпечне для імперії і самого пророка, бо правда спричиняє дестабілізацію та занепокоєння.

11:1-14 – Два свідки

Якщо сцена із розгорнутою книжкою підкреслює місію пророка щодо всього світу («про народи, і поган, і язики, і про багато царів»), то сцена із двома свідками (офіційне проголошення згідно з Втор. 19:17) говорить про результат його місії для світу і пророка. Пророцтво сколихне всю імперію; це буде мука для «мешканців землі» (11:10). Так само як в описі двох свідків упізнаємо риси Іллі та Мойсея і, можливо, Петра і Павла, в описі міста бачимо вже знайомі нам риси, тому без особливих зусиль можемо здогадатися, про яке місто йдеться в цьому тексті. Місто, в якому пророк здійснює свою діяльність, має символічну назву і риси Содому, Єгипту, Риму та Єрусалима. Але як і символ, місто – узагальнене поняття. Його мешканці – це мешканці землі, представники «з народів, і з племен, і з язиків, і з поган» (11:9-10). Це місто, в якому панує насильство і корупція, місто, в якому вбито великого пророка з Єрусалима. На фоні всіх цих подій з’являється «звірина, що з безодні виходить» (11:7), і про її діла ми дізнаємося із глави 13 та 17. Уся сцена має стати застереженням для пророчої християнської спільноти, але як і в сцені про двох свідків, християни також захищені, й після закінчення земного життя зійдуть на небо, і на них будуть дивитися їхні вороги (11:11-12). Можливо, найособливіший аспект цієї сцени – це не пласти символізму і не відголоски пророчих текстів СЗ, а понад усе – це постать Христа, що вивищується над усіма Його слугами, щоби показати, що на них чекає така ж доля.

11:15-19 – Сьома труба і третє «горе»

У 10:7 дуже чітко написано, що «дня голосу сьомого Ангола, коли він засурмить, довершиться Божа таємниця, як Він благовістив був Своїм рабам пророкам». Церква пророків і свідків уже знає про призначений час Його місії. Остання сурма (що співпадає із третім «горем»), можливо пролунає як величний гимн чи пісня подяки (11:17), вдячности за перемогу Господа, за Агнця та Його послідовників: «Дяку складаємо Тобі, Господи, Боже Вседержителю, що Ти є й що Ти був, що прийняв Свою силу велику та й зацарював!» (11:17). Господь і Агнець відтепер мають усю владу над світом. Зверніть увагу на переважне використання дієслів у минулому часі, і що автор говорить про Господа, що вже прийшов, а не «що має прийти». Господь уже прийшов і воцарився. Двері храму відчинено, і видно в храмі ковчег заповіту: а отже, – довгоочікуване єднання Бога і Божого народу стає реальністю. У цих рядках синтезовано головну думку всієї книги: гнів народів і гнів Божий проти тих, «хто нищить землю» (11:18). Небеса розверзлись, небокрай осяяний; надія з’явилася.

Попередній запис

Розділи 6-7

6:1-8:1 – Сім печаток Агнець – це ланка, що з’єднує процес до і після того, як Він ламає сім печаток. ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 12

12:1-15:4 – Конфлікт і перемога Сьома сурма має бути останньою перед тим, як стануться сім кар, про що йтиметься лише ... Читати далі