Вірші 17-25

17-23 – Повчання вірним

«А ви, улюблені, згадуйте слова» (пор. в. 5): це остання частина послання, в якій автор знову звертає увагу на важливість того (пор. в. 5; 2Пет. 3:1-2), щоби пам’ятати, що «їх давніше казали» пророки (1 Енох, в. 14) чи апостоли (очевидно Дванадцять) про закінчення всіх часів. Пам’ятаючи їхні слова, можливо твердо стояти у вірі, котру передали апостоли раз і назавжди (в. 3).

Апостоли пророкували, що в кінці всіх часів з’являтимуться «глузії». Так само, як у СЗ, ці глузії зображені пихатими та бездушними людьми, що ставлять себе вище закону; вони сміються над гріхом і піднімають на сміх вірних християн за їхні моральні принципи. Можемо помітити, що дієслово з тим самим коренем використане в епізоді, коли вояки насміхаються над Ісусом, коли ведуть Його на хресні муки. (пор. Мт. 20:19 // Мр. 10:34 // Лк. 18:32).

Фраза «це ті…» робить зрозумілим пояснення між «глузіями», про яких передрікали апостоли, й опонентами, яких викриває Юда. Автор додає три додаткові характерні риси:

  1. Вони сіють розбрат. Вони створюють розкол і угрупування в спільноті, проте їхня боротьба залишається міжусобною. На нашу думку, це також може означати, що Юда критикує опонентів за те, як вони «класифікують» (іще одне можливе значення використаного тут дієслова), чи розподіляють у категорії християн. Ця думка добре узгоджується із наступною фразою.
  2. Вони названі тілесними (І.Хоменко – «тварини») чи «людьми від світу цього». Згідно з їхнім ученням, серед християн існує розвинута група «пневматиків» людей, які оживлені Святим Духом (гр. рпеита), і нижче є група «тілесних», які не отримали Духа і продовжують жити як звичайні істоти. Ми бачимо подібне розмежування в певних гностичних документах, а також у посланнях апостола Павла (пор. 1Кор. 2:11-16 тощо). Використовуючи класифікацію, яку створили його опоненти, Юда обертає її проти своїх супротивників: саме вони живуть як звичайні «тварини».

А отже:

  1. Вони «духа не мають». Вони не є духовними створіннями, навіть якщо вдають, що духовно вищі за інших. У кінцевому підсумку, вони навіть не християни.

Два повчальних вв. 20-21 утворюють частину, головною ідеєю якої є фраза «бережіть себе самих у Божій любові», а саме в любові, яку Бог проявляє до людей. Саме ці слова є серцевиною послання. Кількома рядками Юда описує динаміку життя, сповненого віри, і дає перелік його основних елементів: віра, молитва, любов, милість у стосунках із тим, який ніколи не перестає, у Тройці Святого Духа, Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа, безперервно віддавати себе людям, щоби вони, своєю чергою, могли зустрітися з Господом, який є Любов. Його любов так само є основою всього існування, перебування в Дусі, у благодаті Творця, що приносить плід абсолютно нового «вічного життя».

Маємо зазначити, що на початку цього повчання автор знову використовує образ, який досить часто з’являється в НЗ у конструкції «будуйте себе найсвятішою вашою вірою» (як у в. 3 віра сприймається в об’єктному розумінні). Однак, оригінальний внесок Юди в доктрину полягає в тому, що він уважає вірних і будівельниками, і матеріялом для всієї споруди.

Вірші 22-23 мають різноманітність текстуальних варіянтів, здебільшого, поділених на дві групи читання (кожна з них має власні варіянти): повна версія, що складається із трьох частин, і скорочена версія, що складається із двох. Для аналізу ми обрали останню версію.

По-перше, «ті, хто вагається»: необхідно терміново переконати християн, які піддаються спокусам слідувати за лжевчителями та їхнім хибним ученням (варіянт: проявити милість до них); а саме – єдиний шлях, щоби спасти їх, вирвати їх із вогню (Божого Суду), що загрожує їм, якщо вони наслідуватимуть лжевчителів.

По-друге, «будьте милосердні зо страхом»: цей вираз, безперечно, стосується самих лжевчителів і тих людей, які проголосили своє лояльне ставлення до них. Необхідно порвати стосунки з ними через небезпеку забруднитися від контакту: «ненавидьте навіть одежу, опоганену від тіла». Можемо сприймати цю настанову символічно (ненавидіти стиль життя цих людей), або буквально (не торкатися навіть одягу, який носили єретики). Автор нагадує тут про античну ідею, що одяг зберігає певну енергію (позитивну чи негативну), яку передала людина, що носила той одяг (пор., наприклад, Мт. 9:20б-21 // Мр. 5:27-30 // Лк. 8:44-46). Та як це можливо «бути милосердним зо страхом» до таких людей? Це може означати лише одну річ: на відстані і зі «страхом» вірні мають молитися за них про милість Божу (пор. Ігнатій Богоносець, Smyr. 4:1).

24-25 – Заключна доксологія

Ця прекрасна доксологія складається із двох елементів: визнання того, що Господь може чинити заради тих, хто належать Йому, та проголошення певних Божих якостей чи характеристик. Господь не лише спроможний уберегти вірних від падіння, а й – і тут Юда додає важливу тезу – приготувати їх до зустрічі з Богом.

Серед Божих характеристик особливе місце посідає вислів «єдиний Бог, Спаситель наш». Автор невипадково підкреслює тезу, що Бог – єдиний: проти опонентів, які намагаються знецінювати Боже творіння, і відповідно, знецінювати Творця, а отже, потрібно наполягати, що Бог – Єдиний. Існує лише один Бог, Творець Всесвіту і Спаситель людських істот. Так автор встановлює тісний зв’язок між проголошенням тези, що Бог – єдиний і божественним титулом «Спаситель».

Господь ініціює спасення саме через Христа («через Ісуса Христа, Господа нашого»), Який здійснив спасення в історії людства.

Попередній запис

Вірші 11-16

11-13 – Проти лжевчителів: вони повторюють спільноті давно засуджені гріхи Юда знову звертається до текстів СЗ, щоби знайти приклади винних ... Читати далі

Наступний запис

Суперечлива книга

При одній згадці про Книгу Об’явлення Івана ми переживаємо найрізноманітніші відчуття: страх, заціпеніння, невизначеність. Усе це ми відчуваємо через упереджене ... Читати далі