Вірші 11-16

11-13 – Проти лжевчителів: вони повторюють спільноті давно засуджені гріхи

Юда знову звертається до текстів СЗ, щоби знайти приклади винних людей, із якими порівнює своїх опонентів. В юдаїзмі Каїн (пор. Бут. 4) став прототипом гордовитого цинічного чоловіка, котрий заперечує Бога; Валаам (пор. Чис. 22-24; 2Пет. 2:15) був прикладом жадібної людини, що може зрадити заради грошей; Корей (пор. Чис. 16) був людиною, що повстає через власну гординю. Це приклади, що ілюструють поведінку лжевчителів.

Далі автор звинувачує опонентів, що ті перекручують значення спільної трапези для всіх членів спільноти, котрі відбувалися в межах євхаристійного святкування і називалися агапи (із гр. agapē – «любов»). Це єдине місце в текстах НЗ, де слово agapē вжите саме в такому особливому значенні (якщо не брати до уваги варіянт у 2Пет. 2:13). Використання цього терміна, котрий описує трапезу, показує, що первісні християни ставилися до Господньої Вечері як до акту виявлення любови, що запрошувала їх продовжувати діяти саме так. Перетворюючи ці агапи в скандальні ситуації «деякі люди» своєю недостойною поведінкою заплямовують усю спільноту: автор називає їх буквально «підводними скелями», об які може розбитися віра і любов відданих християн.

Перехід від в. 12 до в. 13, посилює полемічний настрій за допомогою серії яскравих мовних засобів образности: метафори «хмари безводні» та «дерева безплідні» («двічі померлі», адже вони безплідні й вирвані з корінням) підкреслюють відсутність підґрунтя і духовну безплідність опонентів, які неспроможні виконати свої обіцянки. Образи в. 13, з іншого боку, більш важкі для розуміння: люті морські хвилі, очевидно, символізують претензії лжевчителів, які залишають за собою лише слід сорому, як піна залишає за собою лише темний осад і бруд. Метафоричний образ «зорі блудні», у кінцевому підсумку, може стосуватися планет (етимологічно «мандрівники»): їхні траєкторії здавалися настільки непевними та незрозумілими, що можна було зробити висновок, що вони блукають безкінечно. Отже, опоненти, як блудні зорі – приречені перебувати у вічній темряві.

14-16 – Проти лжевчителів: пророцтво Еноха, що їх викриває

У вв. 14-15 автор завершує свою викривальну промову проти лжевчителів, цитуючи Книгу Еноха (1:9 у грецькій версії). Ця апокаліптична книга була в пошані в юдейських і християнських колах, завдяки визначній фігурі патріярха «сьомого від Адама» (пор. Бут. 5:3-24; 1Хр. 1:1-3; Лк. 3:37). Енох – це приклад праведника, що «перебував з Богом» і Бог узяв його на небо живим. Автор наводить цитати з цієї книги як безперечне свідчення. Ця книга перебуває на тому ж рівні, що і пророки СЗ. У поданій цитаті безбожність проявляється через дії, котрі суперечать волі Бога, і направлені проти Бога зневажливі богохульні слова. Очевидно, автор має на увазі опонентів, які ставлять під сумнів діло Бога Творця.

У в. 16 автор повертається до лжевчителів, яким дає характеристику п’ятьма епітетами:

  1. вони «ремствують», як ізраїльтяни в пустині: вони бідкаються і скаржаться на Бога, перебуваючи в зневірі та невдячности (пор. в. 5).
  2. вони «незадоволені з долі своєї», жаліються на Бога, зневажаючи діло Бога Творця (пор. в. 15) і те, як Бог управляє всесвітом.
  3. вони «ходять у своїх пожадливостях» (буквально «вони живуть згідно з власними бажаннями»): звинувачення в аморальній поведінці постійно виникають у полемічних зверненнях Юди (пор. вв. 4,8,10,18). Іще раз він установлює зв’язок між претензійними заявами опонентів та їхніми діями, котрі свідчать про їхню рабську залежність від гріховної поведінки.
  4. «Уста їхні говорять чванливе». Не думають, що говорять про Бога, богохульствують без міри і поводяться пихато (пор. також вв. 8,10,15).
  5. Нарешті, вони «вихваляють особи для зиску». Це означає, що вони звертають увагу лише на тих, хто слідує за ними, або (і таке пояснення є прерогативним у читанні) вони підлещуються до багатих членів спільноти, від яких можуть отримати матеріяльну вигоду.
Попередній запис

Вірші 1-10

1-2 – Вітання Автор цього послання говорить про себе як про «брата Якова», який вважався братом нашого Господа (див. вступ). ... Читати далі

Наступний запис

Вірші 17-25

17-23 – Повчання вірним «А ви, улюблені, згадуйте слова» (пор. в. 5): це остання частина послання, в якій автор знову ... Читати далі