Вірші 1-10

1-2 – Вітання

Автор цього послання говорить про себе як про «брата Якова», який вважався братом нашого Господа (див. вступ). Яків був визначною фігурою в первісній християнській спільноті; отже, звертаючись до його імени, автор має намір опиратися на авторитет людини, котру називає своїм братом.

Авдиторія, своєю чергою, описана трьома фразами: вони «покликані», що є популярним терміном у християнському середовищі; вони «улюблені у Бозі Отці» – Божа любов це водночас інструмент і мета заклику, що звернений до людей; і, нарешті, вони «збережені Ісусом Христом» – отримали обітницю вічного спасення, яке буде здійснене в День Господній і навіть тепер їх оберігає і підтримує Божа любов.

Три терміни спасення становлять підсумок християнського життя: воно ґрунтується на прощенні («благодаті»), що є відновленими стосунками з Богом, це життя в спільності з Богом («мирі»), що все дедалі більше коріниться в «любові».

3-4 – Обставини та мета написання послання

Автор був змушений надіслати своє послання «про наше спільне спасення» раніше, ніж планував. Спасення тут має більше, ніж лише есхатологічне значення: автор говорить про вже наявні обставини, в яких усі братимуть участь, якщо дотримуватимуться віри, за яку варто «боротися». Слово «віра» (тут, як і у в. 20) має, передусім, об’єктивне значення: це відданість істинним принципам, які становлять доктрину і зводять фундамент християнського послання та життя Церкви (fides quae creditur). Ось чому автор може говорити про «віру, раз дану святим [а саме – Церкві]». Віра, в центрі якої є Христос, була поширена раз і назавжди через апостолів як посередників (пор. в. 17).

Тепер ми дізнаємося, чому послання надіслано передчасно: деякі люди «повходили» в спільноту і їхні вчинки та вчення становлять загрозу для вірних. Але ці люди «на цей осуд віддавна призначені», а саме – публічно засуджені за страшний гріх безбожности. У текстах Писань ідеться про обов’язки публічного обвинувача (чи в пророчих книгах, які розкривають таємниці майбутнього (пор. Дан. 7:10 і т. д.)), котрий передрікає долю, що чекає на безбожних. Безбожність тих опонентів полягає в тому, що вони лише вдають, що мають «духовну» природу і використовують це лише як привід для розпусти, яка (згідно з автором) призводить їх до того, що вони зрікаються Єдиного Владики і Господа Ісуса Христа; їхні дії свідчать про їхнє духовне та богословське зречення.

5-8 – Проти лжевчителів: вони здавна призначені на засуд, як про те свідчать три приклади зі СЗ

Вислів «я хочу нагадати вам» демонструє три приклади із текстів СЗ. Автор підкреслює важливе значення спогадів про події (пор. в. 17), що полягає в тому, щоби зробити це реальним і сучасним для християн сьогодення, про те, що було безперечно здійснене, чи про що говорилося в минулому. З позиції типології минуле стає теперішнім: воно залишається джерелом, яке має практичне значення для тих, які це пам’ятають, а отже, його можна вважати сучасним.

Перший приклад чітко вказує на події звільнення з єгипетського рабства (пор. Вих. 12:51). Слова «згодом вигубив» безперечно вказують на нарікання людей і події, описані у Вих. 15-33 та Чис. 14 і 21 тощо. Так автор прагне продемонструвати, що навіть Господь, Який спасає, не залишає зневіру без покарання.

Щодо другого прикладу, автор звертається до юдейської традиції про гріхопадіння ангелів, яка розгортається на основі Бут. 6:1-4. Ангели відмовилися від своїх обов’язків, залишили небеса, створені Богом, «осквернилися із жінками» (1Енох 12:3), саме тому Господь наклав на них подвійне покарання. Господь справедливий, коли карає тих, які заперечують Божий порядок, навіть якщо це небесні створіння.

Другий і третій приклади тісно пов’язані між собою. Содоміти згрішили так само, як і ангели: вони полишили своє належне місце і піддалися розпусті (пор. Бут. 19:4-25). Покарання Содому та Гоморри завжди була традиційною ілюстрацією в юдейській і християнській літературі. Вони «поставлені в приклад»: навіть у наш час у тих місцях можна побачити сліди катастрофи, що спіткала ті міста.

Автор наводить ці три приклади, щоби викрити тих, які спричиняють проблеми в суспільстві своїми вчинками та лжевченням. Вислів «ці сновиди» характеризує їхнє ставлення і, безумовно, стосується заяв лжевчителів про те. що вони отримали надприродне одкровення. Далі Юда висуває три серйозні звинувачення проти них: вони «опоганюють тіло» (пор. в. 4): тим, що дозволяють своїм інстинктам керувати ними, і нехтують духовним виміром статевих стосунків; вони «погорджують владами» (буквально «верховенством»), а отже, зрікаються самого Бога; вони «зневажають слави» (очевидно йдеться про певні категорії ангелів), вдають, що духовно спроможні приймати самостійні рішення.

9-10 – Проти лжевчителів: приклад архангела Михаїла засуджує їхні претензії

Юда протиставляє самовпевнену поведінку лжевчителів традиційному прикладу архангела Михаїла, котрий відмовився судити чи висувати звинувачення проти диявола і залишив цю місію для Бога: «Хай Господь докорить тобі!» (див. Зах. 3:2). У більш пізніх юдейських текстах Михаїл (чиє ім’я означає «хто є як Бог») – це Божий воїн, що боровся зі сатаною і є покровителем Ізраїлю. Битва архангела Михаїла з дияволом описана в юдейських апокаліптичних текстах, можливо, також у тексті, що називається Успення Мойсея, у втраченому фрагменті, що, ймовірно, тут зберігався. Згідно з цією традицією сатана звинуватив Мойсея в убивстві (пор. Вих. 2:12), тому Мойсей не заслуговує на почесті при похованні. Автор використовує цей приклад, щоби проілюструвати претензії опонентів, які наважуються робити те, що навіть архангел Михаїл не наважувався робити: поставити себе на місце Бога, хто єдиний має судити.

Цей фрагмент побудований за допомогою інверсії, у в. 8 описано два гріхи: один духовний (богохульство), і один моральний (жити як нерозумні тварини). У першому звинуваченні автор має на увазі несправжню мудрість опонентів. Це дає їм змогу вірити, що вони мають вищу силу, ніж небесні створіння, починаючи з ангелів. Другий гріх полягає в тому, що їхні так звані знання насправді перебувають на рівні нерозумних тварин. Як і тварини, вони керуються лише власними інстинктами, особливо статевими. Саме через тілесні, чисто природні реалії вони загинуть, адже коли вони ставлять їх вище над усе, то заперечують Божого Духа.

Попередній запис

Вступ

Послання апостола Юди (25 віршів) – це безперечно полемічний твір. Передусім автор висуває звинувачення проти деяких опонентів, про яких говорить ... Читати далі

Наступний запис

Вірші 11-16

11-13 – Проти лжевчителів: вони повторюють спільноті давно засуджені гріхи Юда знову звертається до текстів СЗ, щоби знайти приклади винних ... Читати далі