А в саду [був] новий гріб, що в ньому ніколи ніхто не лежав. Тож отут, з-за юдейського дня Приготовлення вони поклали Ісуса, бо поблизу був гріб.
Тіло Ісуса спочило в гробі. Це час тиші й поклоніння. Стоячи на колінах у задумі перед гробом Ісуса, пригадаймо слова з Євангелія: «Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе» (Ів. 12:24).
Ці слова, які Ісус промовив, коли ще навчав, були теорією, котру Він зреалізував на практиці на хресті. Ісус став зерном – віддав життя й був кинутий у землю. Так мусило статися, щоб ми побачили багатий врожай. Цей урожай – це наше спасіння, найбільший дар, який не зрівняти з жодним іншим.
Ісус помер і був покладений у гріб, щоб вивести нас із наших гробів, щоб нам, мертвим, дати життя, щоб нас, погублених гріхом, обдарувати небом.
Чимало думок і слів може зринати в нашій голові, коли споглядаємо Ісуса, покладеного в гріб. Пам’ятаймо, однак, щоб не забракло найважливішого й найвідповіднішого в цей момент слова – слова «дякую».