Дотик благодаті (Ів. 17:20-26)

Благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене.

Як це добре, що Ісус не забув про нас. Молився у світлиці Таємної вечері: «Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене» (Ів. 17:20). Це достоту про нас. Ісус думав про нас, піклувався й висловлював Свою турботу в молитві, скерованій до Отця.

Не знаю, чи ми відчуваємо, що є безпосередніми учнями Ісуса. Особисто мене ця правда неймовірно заворожує – особливо, коли уявляю собі, що цей зв’язок має фактично фізичний вимір. Апостольське спадкоємство завжди було пов’язане з рукопокладенням. Ісус торкнувся апостолів, вони поклали руки на своїх наступників і так упродовж усіх століть аж до теперішньої миті.

Коли священик, на якого під час свячень єпископ накладав свої руки, намащує голівку охрещуваної дитини, – то це так, немовби через цей ланцюг рук цю дитину благословить сам Ісус. А ще виразніше, можливо, бачимо це під час єпископського благословення, коли єпископ особисто кладе на нас свої руки.

Отож, ми не самі – Бог торкається нас Своєю благодаттю. Ісус не забув про нас і ніколи не забуде. Сьогодні пам’ятає про нас так само, як у світлиці Таємної вечері.

Попередній запис

Важка ноша правди (Ів. 17:11-19)

Освяти Ти їх правдою! «Освяти Ти їх правдою!» (Ів. 17:17). Святість і правда. Між цими двома поняттями існує глибокий зв’язок. ... Читати далі

Наступний запис

Тріумф хреста (Ів. 18:1-19:42)

Цар Я. Були часи, коли Страсна п’ятниця була днем жалоби. Богослужіння відправляли в храмах у чорних ризах, у супроводі сумних ... Читати далі