Ключ до розуміння Послання до Тита як цілісного документа – це ключ до розуміння Церкви, а саме – до сприйняття Церкви як видимої інституції духовного світу у світі матеріяльному. Центральне місце Церкви в Посланні до Тита зрозуміле, навіть за умови, якщо сам термін явно не вживається в цьому документі. Послання просякнуте думками й образами, пов’язаними з діяльністю Церкви, котрі можемо бачити у великій кількості прикладів. Наприклад, автор розпочинає свою працю, згадуючи про Церкву як «вибраних» Божих (Тит. 1:1; пор. 2Тим. 2:10; 1Сол. 1:4); пізніше автор згадує про спільноту Божого «народу», викупленого жертвою Христа (Тит. 2:14). Іще одна важлива думка про діяльність Церкви вміщена в посиланні на хрещення, котре дає нам змогу стати частиною Божого народу (Тит. 3:5-6).
Послання містить два основоположні образи, пов’язані з діяльністю Церкви, що є надзвичайно важливими у визначенні мети її діяльности в ширшому сенсі. По-перше, Церква – це стовп і підвалина правди (1Тим. 3:15), по-друге, це Божий дім, християнська родина, на чолі з єпископом (Тит. 1:7). Варто зазначити, що в Посланні до Тита запозичено цей останній образ Божого дому, чи родини, фактично не використовуючи відповідний грецький термін oikos; однак образ Церкви як Божого дому непрямо змальований у його посланні. Як ми про це дізнаємося? У Посланні до Тита можемо впізнати символічні образи, за допомогою яких автор описує Церкву в Першому посланні до Тимофія, де образ домогосподарства змальований у 3:4-5,15. У 1Тим. 3:15, у зв’язку з викладеним, цей опис набуває особливого значення ще й тому, що автор визначає Церкву як дім Божий, «що ним є Церква Бога Живого, стовп і підвалина правди».
Також, завдяки тому, що в Посланні до Тита використано подібні мовні засоби образности, описуючи домогосподарство, які бачимо в Першому посланні до Тимофія, автор пропонує подібний підхід у Тит. 1:7 та 2:1-10. Другий фрагмент описує діяльність єпископа, або oikonomos, як управителя домогосподарства (пор. Лк. 12:42), де автор має на увазі функції єпископа, яким є управитель церковної спільноти як домогосподарства. Далі автор надає перелік так званих «правил домогосподарства» в Тит. 2:1-10, що мають паралелі до переліку правил, але в коротшому варіанті, викладеному в 1Тим. 5:1-2. Збірка цих правил досить традиційна і поширена в греко-римському світі, й визначала обов’язки окремих членів суспільства в стародавньому домогосподарстві. Послання до Тита належить до збірки текстів НЗ авторів, які використали ті правила й оновили їх у світлі християнської доктрини (див., наприклад, Еф. 5:22-6:9; Кол. 3:18-24 та 1Пет. 2:18-3:7). Правила християнського домогосподарства в деяких випадках показують соціяльні обставини, що склалися в ранніх християнських спільнотах, які були домашніми церквами, наприклад, 1Кор. 1:16; 16:5; Кол. 4:15; Дії 18:8. В інших випадках правила зображають основні богословські погляди на Церкву як християнську родину. Незалежно від того, як правила домогосподарства викладені в Тит. 2:1-10, вони безперечно є продовженням теми домогосподарства, котру автор розкриває в Тит. 1:7, а також підкреслюють головну роль домогосподарства як образу Церкви в Посланні до Тита.
Водночас, розглядаючи Церкву як Божий дім, автор Послання до Тита також говорить про Церкву як «стовп і підвалину правди», що нагадує твердиню, котра містить правду Євангелія. Образ Церкви в Посланні до Тита відображений у фрагментах, в яких ідеться про «пізнання правди» (Тит. 1:1,14; 1Тим. 2:4; 4:3; 6:5; 2Тим. 2:15,18) та «здорової науки» (Тит. 1:9,13; 2:2,8; 2Тим. 1:13). Здорова наука розкривається як усталений зміст, як «добрий внесок» у навчання, яке можемо знайти лише в Церкві. На чому ґрунтується це особливе розуміння Церкви? Церква заснована на апостольському свідченні Павла, і здорова наука, зрештою, бере початок із Павлового вчення! У Пастирських посланнях постійно підкреслюється роль Павла як найпершого апостола Ісуса Христа (Тит. 1:1; 1Тим. 1:1; 2Тим. 1:1) й учителя par excellence (Тит. 1:3; 1Тим. 2:7; 3:14-15; 6:3; 3:10; 2Тим. 1:11,14). Ілюстрацією цієї думки слугує Тит. 1:3, змальовуючи Павла як апостола, якому довірене «слово» одкровення для проповідування і навчання. Також зрозуміло, що апостольське свідчення Павла може бути представлене в постатях таких співпрацівників як Тит чи Тимофій, які виконали місію посередників, щоби передати апостольське свідчення Павла.
Образ Церкви як підвалині Божої правди був особливо корисним у боротьбі Церкви проти лжевчителів (Тит. 1:10-16; 3:8б-11; пор. 1Тим. 1:3-7; 4:1-5; 2Тим. 3:1-9). Хто ж ті лжевчителі? Посилаючись на паралельні фрагменти Тит. 1:10-16 та 1Тим. 4:1-5, можемо зробити висновок, що вони підтримували радикальні ідеї аскетизму в спільноті та відмовлялися від користування благами, які створив Господь, такими як добра їжа та шлюбні стосунки. Однак, незважаючи на численні посилання, не зовсім зрозуміло, ким саме є ці люди, і яке вчення вони поширювали, тому важко вирішити, наскільки впливовою була полеміка, направлена проти них, і наскільки точно вона відображає загальноприйняті норми риторики, використовувані в стародавній полеміці. Після прочитання Послання до Тита стає зрозуміло, що лжевчителі навчали того, що суперечило Божій правді, і спричинили серйозне розмежування в Церкві (слово «єретик» у Тит. 3:10 вживається в сенсі «розкольницький»). Отже, образ Церкви як основи правди слугує аргументом, щоб укріпити її ідентичність у боротьбі з учителями-єретиками.
Отже, у підсумку Послання до Тита – це пастирська настанова, яка змальовує образ Церкви більш структуровано, ніж це робить Павло у своїх автентичних листах, де йдеться про первісні християнські спільноти. Доктрина про Церкву в Посланні до Тита має практичніше та інституційніше спрямування, що обертається навколо двох панівних символічних образів Церкви: стовпа і підвалини правди, що має управлінську ланку єпископів і пресвітерів та охоплює власне церковну спільноту як велику Божу родину, створену так, щоб забезпечити добре упорядковане християнське життя.
Якщо розглядати літературну структуру Послання до Тита, його можна поділити на п’ять основних частин:
- Вітання апостола (1:1-4)
- Настанови про правила співжиття в родині Божій (1:5-2:10)
- а. Призначені навчати спільноту: єпископ та пресвітери (1:5-9)
- б. Церква як основа Правди: застереження проти лжевчителів (1:10-16)
- в. Благочестивий характер та обов’язки в межах домогосподарства (2:1-10)
- Богословські мотиви: Божий народ ревний до добрих діл (2:11-15)
- Подальші настанови про правила співжиття в Божій родині (3:1-15)
- а. Добрі діла та стосунки з нехристиянами (3:1-2)
- б. Богословський мотив: благодать, яка дається при хрещенні, спонукає до добрих діл (3:3-8а)
- в. Подальші попередження про «єретиків» у спільноті (3:8б-11)
- Заключні вітання (3:12-15)
Згідно з цим планом, можемо зробити висновок, що текст уміщує два фрагменти, котрі вирізняються як формулювання прославлення та віросповідання і створюють богословські передумови для повчання. Фрагмент Тит. 2:11-14 говорить про втілення Христа як основу для життя християнина, ревного до добрих діл, а фрагмент 3:4-7 говорить про хрещення, котре трансформує життя і мотивує на плідну працю та добрі вчинки. Коментуючи фрагмент Тит. 2:11-14, Тома Аквінський розглядає ці два фрагменти як досить суттєві для розуміння значення Різдва. «У народженні Христа можливо побачити, що благодать Бога розгортається двояко: по-перше, Христос був даний нам, і це вважається найбільшою Божою благодаттю для нас; по-друге, завдяки втіленню Бога, весь рід людський осяяний світлом».
