Особливість 2Тим. у збірці Пастирських послань полягає в тому, що цей твір не містить суттєвої дискусії, в якій лжевчителі протиставлені проповіді про Христа. Автор дає пораду уникати їх (2Тим. 2:14,16; 3:5; 1Тим. 6:20; Тит. 3:9). Він спростовує їхню позицію, звертаючись до традиційного здорового навчання, і своїм благочестивим життям послаблює їхній вплив на спільноту (3:10,14). Усе це автор протиставляє поганій поведінці лжевчителів, і вважає, що це зміцнює соціяльні зв’язки членів спільноти як членів Божої родини. Отже, Тимофій у 2Тим. 2:22 отримує заохочення «шукати правди» (здатности робити судження згідно зі встановленими нормами і продемонструвати правильну поведінку щодо інших), «віри» (надійности й відданости), «любови» (самовідданого, терплячого та ніжного служіння) та «миру» (миролюбного ставлення до всіх, розвиваючи гармонійні зв’язки в громаді). Автор закликає його терпляче переживати переслідування та страждання, які призначені кожному, хто хоче «жити побожно у Христі Ісусі» (3:12). Демонстрація добрих справ є першочерговим завданням у Пастирських посланнях; вони є характерною рисою справжніх християн.
Разом із настановою дотримуватися того, що він отримав, Тимофій отримує заохочення як спадкоємець Павла вивчати Писання Старого Заповіту, з яким він був ознайомлений із дитинства, завдяки своїй матері та бабусі (3:14; 1:5). Павло говорить про читання Писань в аспекті християнської віри (3:15). Він запрошує Тимофія «перечитати» СЗ біблійний текст у християнському контексті, бо Писання «може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса» (3:15). Та він не лише запрошує його прочитати текст у новому контексті. Читаючи його, він має уникати помилок лжевчителів. Він мусить узяти з Біблії тлумачення, призначене, щоб навчати, докоряти, направляти і виховувати в праведності (3:16). На думку Павла, щоб навчати правильно чи відповідно поводитися в Божому домі (1Тим. 3:15), Тимофій має прочитати СЗ у світлі норм Павлового Євангелія та його повчань (didaskalia). Вірш 2Тим. 3:16 є першим біблійним текстом, який говорить, що текст СЗ натхненний Богом: «Усе Писання – Богом надхнене». Концепт натхненного Богом Писання завжди вважали основоположним у богословських дискусіях про священну природу біблійного тексту. Впевненість Церкви у богонатхненности Святого Письма є в основі віри в Боже авторство Біблії. Повчання до Тимофія читати Святе Письмо можна вважати адаптацією та розвитком тези Павла в Рим. 15:4-6: «А все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писання ми мали надію».
(г) Заключні слова Павлового заповіту (4:1-8). Останні слова Павлового заповіту розпочинаються урочистою клятвою, далі він використовує п’ять дієслів підряд у наказовому способі. Клятва, що заклинає перед Богом, і Христос як судця усього всесвіту робить твердження Павла надзвичайно важливим і одночасно зворушливим. Він нагадує нам про владу Христа над усім історичним процесом, який досягає свого завершення другим пришестям. Історія під судом дає підставу для повноважень Павла проповідувати Євангеліє і так служити світу. Його повноваження дані так, щоби забезпечити безперервність служіння аж до настання parousia.
Перший наказ після клятви демонструє серцевину заповіту Павла: «Проповідуй Слово», Павло покладає на Тимофія місію глашатая правителя світу (1Тим. 2:7; 2Тим. 1:11). Він має наполегливо, вчасно і невчасно, проголошувати Євангеліє, супроводжуючи це проголошення діями, котрі мусять переконати, повчати й підбадьорювати. Уся ця праця має виконуватися з терпінням і ніжністю і завжди має ставити собі за мету дати релігійне та моральне навчання (4:2). У ворожому оточенні Тимофій має контролювати свої думки, і бути наполегливим у виконанні власного обов’язку провісника Євангелія (4:2-3). У висновку Павло демонструє свою незворушність перед лицем смерти, бувши зразком великої людини греко-римського світу, що не боїться смерти. Апостол бачить свою смерть як ливну жертву, як відхід в останню гавань. Він відчуває задоволення від виконаної місії та непохитну відданість Христу. Так він абсолютно впевнений, що отримає славетну нагороду. Порівняння його смерти із жертвою ливною та задоволення від виконаної місії перекликаються зі схожими висловами Павла у Фил. 2:16-17. Іван Хризостом, який називає це послання «заповітом утішення» зазначає, що Павло, щоб описати свою смерть «вживає слова, що сприяють утішенню та радости, тому ми не розглядаємо це як смерть, але як жертву, паломництво, навіть перехід у кращий світ» (PG 62, 649. 651).
4:9-18 – Особисті застереження
Покинутий усіма друзями, Павло довіряє Богу, і цитата із Пс. 22:21 (у в. 17) робить страждання Павла наслідуванням Страстей Христових. Однак у розпалі загальної зневіри Павло радіє, що деякі залишаються вірними. З ним уже перебуває Лука і тепер він просить Тимофія привести зі собою Марка (див. Кол. 4:10б,14; Филим. 24). Варте уваги прохання Павла щодо його пергаментів (сувоїв зі шкіри), можливо, текстів СЗ. У зв’язку з цим Тома Аквінський пише: «Що ближче Павло був до смерти, то більшу потребу він відчував у Писаннях» (In Omnes S. Pauli Apostoli Epistolas Commentaria [Turin: Marietti, 1929] 257).
4:19-22 – Заключні вітання та благословення
Передаючи вітання кільком своїм друзям з Ефесу, Павло висловлює прохання до Тимофія вдруге приїхати до Риму. Наприкінці Павло благословляє багатьох, так само, як робить це в 1Тим. 6:21 та в Тит. 3:15, поширюючи своє вчення не лише на очільників Церкви, а й на всіх християн («Благодать з вами!» [humōn]).
