2:1-4:8 – Головна частина епістолярного заповіту
Головна частина послання вміщує основні тези Павлового заповіту, з яким він звертається до Тимофія.
(а) Павло, висловлюючи свою останню волю, занепокоєний тим, хто буде його наступником і хто поширюватиме його вчення (2:1-7). Павло розпочинає головну частину послання першою тезою, висловлюючи свою волю Тимофію. Він наказує улюбленому сину передати «вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити» Євангеліє та didaskalia, яку отримав від апостола. Як спадкоємець Павла Тимофій не лише мусить боротися, щоби зберегти це вчення незмінним, і самовіддано поширювати отримані знання, а й забезпечити наступність, що передбачає послідовність і безперервність діяльности законної інституції, котра розповсюджує це вчення. Євангелізований по Божій благодаті, завдяки Павловому накладанню рук, Тимофій зможе виконувати обов’язки, внаслідок чого переживатиме важкі випробування. Павло наставляє Тимофія взяти повну відповідальність і приєднатися до нього в його стражданнях за Євангеліє. Для цього він застосовує ілюстрацію спортивних змагань у 2:4-7, що перекликається із подібним повчанням 1Кор. 9:24-27.
(б) Заповіт Павла щодо його поглядів на страждання (2:8-13). Переживаючи випробування й очікуючи страждань у майбутньому заради Євангелія, Павло підбадьорює та втішає Тимофія. З одного боку, він запевняє, що кайдани римського ув’язнення не здатні спинити проповідь Євангелія. Процес поширення Євангелія продовжується завдяки Церкві. Господь бере участь у цьому процесі; Господь – єдиний, хто впливає на звершення спасення. З іншого боку, страждання та смерть заради Євангелія відкривають шлях до життя силою воскресення Христа. Тут Павло наводить цитату з раннього християнського гимну, котра стверджує, що страждання разом з Ісусом забезпечать нашу частку в Його славі: «Коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним! А коли терпимо, то будемо разом також царювати» (2Тим. 2:11-12). Але надія та втішення, яку бачить у перспективі Павло, поширюється далі, ніж особиста вигода стражденних. У дусі 2Кор. 4:10-12 Павло поширює переваги страждань на інших, навіть на все тіло Христове, до якого належать усі вірні (2Тим. 2:10). Його страждання, пов’язані зі стражданнями Ісуса, це шлях посередництва для остаточного спасення християн разом зі святими (2Кор. 1:6; 4:10-12; Кол. 1:24). «Тому то смерть діє в нас, а життя у вас» (2Кор. 4:12).
(в) Спадщина Павла про боротьбу з лжевчителями (2:14-3:16). Ця полемічна секція паралельна до 1Тим. 4:6-16. Павло говорить про основне завдання справжнього вчителя, маючи на увазі Тимофія, щоби «(пояснити) науку правди» (2:15). Згідно з Павлом, Тимофій має нагадати вчителям, що неправильне тлумачення слова може призвести до руйнування віри слухачів. Павло визнає, що Церква – це складне тіло, котре складається з учителів, які мають різні якості, та він прагне запевнити Тимофія, що попри це, Церква є стабільною структурою, бо це «міцна Божа основа» (2:19), справжнє Боже одкровення, довірене Павлу самим Христом. Кожна довірена особа відповідальна за довірений скарб. Господь, однак, піклується і робить усе можливе, щоб одкровення було збережене в чистоті аж до настання parousia (1:12). Можновладці, котрі отримали натхнення від Духа Святого, відіграють у цьому сенсі важливу роль. Автор посилається на 1Тим. 3:15, в якому Церква названа «стовпом та підвалиною правди». «Міцна Божа основа» в 2Тим. 2:19 має подвійне значення. Перший припис свідчить, що «Господь знає тих, хто Його» (2Тим. 2:19а), і запевняє, що Господь охороняє тих, хто є справжнім вірним. Другий припис застерігає від лжевчителів, наказуючи кожному «відступити від неправди» (2:19б), яка перекручує доктрину.
Павло продовжує метафору про Церкву як будівлю із притчею про Церкву як домогосподарство (2:20-21). Мета в тому, щоби навчати, що непостійна (змінна) якість служителів та одночасна присутність правильних і ложних вчителів у Церкві є частиною Божого плану, господаря Божого Дому, Який має мудрий план. Ця думка дає впевненість у тому, що все перебуває під Божим контролем для блага обраних.
Посилюючи запевнення про те, що навіть у найгіршій ситуації Церква перебуває під Божою охороною, автор вкладає в уста Павла пророцтво про останні дні, які він хоче, щоб ми зрозуміли, здійснюють під час його життя (2Тим. 3:1-9); адже лихі люди, появу яких він передбачав, уже є (2Тим. 3:6). У своєму пророцтві Павло характеризує людство останніх часів як страшенно корумповане і дає перелік гріхів, схожих на ті, про які писали юдейські автори в період між Старим і Новим Заповітами та греко-римські філософи загалом. Корумповані люди, на перший погляд, можуть здатися добрими спеціялістами, навіть компетентними вчителями правильної релігії. Їхня діяльність є небезпечною, бо позбавляє слово Боже його впливу. Цей похмурий опис завершується оптимістичною ремаркою про те, що їхній вплив обмежений (3:9).
