1:1-2 – Звертання та вітання
Згідно з алгоритмом Павлових послань, особливо з алгоритмом, який спостерігаємо в Пастирських посланнях, у звертанні та вітанні в 2Тим. автор наголошує на важливій ролі Павла як Христового апостола у виконанні Божого плану спасення і розкриває особливе ставлення Павла до Тимофія: він не лише єдиний і законний син у вірі (1Тим. 1:2; Тит. 1:4), а й «син улюблений». Наголос на особливих стосунках свідчить про приготування до ролі спадкоємця Павлового заповіту, що є історичним завданням спасення.
1:3-14 – Подяка та настанови як вступна частина Павлового заповіту
Подяка (1:3-5) переростає в підготовчі настанови, що утворюють вступний дискурс епістолярного заповіту (1:6-14).
(а) Віра та вірність – це якості, завдяки яким Тимофій уважається добрим спадкоємцем і правонаступником Павла (1:3-5). Висловлюючи подяку, Павло подумки радіє, що Тимофій поділяє віру його предків і зворушений почуттями синівської відданости Тимофія. Тверда віра предків і сильна безмежна відданість – фактори, що мотивують Павла зробити Тимофія своїм правонаступником і спадкоємцем. Ці фрази перегукуються із дискурсом подяки в Рим. 1:8-11. Тепер Павло, напередодні своєї смерти в римському ув’язненні, прагне побачити Тимофія, так само як раніше прагнув побачити римську Церкву (Рим. 1:11).
(б) Владні повноваження та зразок, на який Тимофій може опиратися (1:6-14). Тимофій під час церемонії призначення через накладання рук пресвітерів і Павла отримав повноваження діяти від імені Павла як глашатай і вчитель. Мета цього призначення полягала в тому, щоби зберігати й передавати в незмінному вигляді Євангеліє й апостольські настанови. Щоб виконати свою місію, Тимофій опирається на два джерела влади й Павло є для нього зразком. Владні повноваження, які виходять від Духа Святого, отримані завдяки Павловому накладанню рук і Євангелію, що йому довірене. Саме Павло є зразком для наслідування, тому апостол наполягає, щоб його улюблений син і спадкоємець не соромився свідоцтва Господа, а приєднався до страждань Павла, щоби відкрити себе енергії життя, вміщеній у Євангелії. Ці вірші перегукуються з іншими текстами попередніх послань Павла. Фраза «не соромлюсь» перегукується із Рим. 1:16 («бо я не соромлюся Євангелії»). Посилання на вплив Духа Святого як допомогу, щоби витримати страждання заради Євангелія, може вважатися адаптацією Рим. 8:12-17. Різниця полягає в тому, що Послання до Римлян свідчить про Духа, даного кожному християнину, а Друге послання до Тимофія показує, як очільники церкви отримують силу Святого Духа, що надає їм авторитетних повноважень, і стверджує правдивість їхнього вчення й уповноважує їх як апостольських служителів (2Тим. 1:14; 2:1-2; 1Тим. 1:18). Твердження про спасення «не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті» (2Тим. 1:9) – це перифраз із Еф. 2:4-8. Ці адаптації поєднують Пастирські послання з посланнями апостола Павла і встановлюють безперервний зв’язок Павлового вчення з новими обставинами існування Церкви.
1:15-18 – Особисті зауваження
Особисті зауваження Павла в 1:15-18 та 4:9-18 розпочинають і завершують головну частину його заповіту в 1:15-18 апостол із довірою розповідає Тимофію про випробування, котрі він переживає в останні дні: його страждання, що він розділяє разом з Ісусом, і навіть про те, що його друзі в Азії відвернулися від нього, коли він найбільше потребував їх для духовної підтримки. Усі вони залишили його, крім Онисифора. Покинутий своїми друзями в цей критичний час, Павло ще рішучіше передає в спадщину Євангеліє і вчення надійному й вірному сину у вірі. Тимофій не має бути розчарованим тим, що багато хто відвернеться від нього, але мусить бути добрим прикладом одного, мотивованого вірністю й любов’ю, Павла.
