Друге послання до Тимофія – це частина так званої збірки «Пастирських послань», однак цей твір має свій власний профіль, адже вміщує епістолярний заповіт Павла. Тому це послання привертає особливу увагу читача. У своєму посланні Павло незадовго до своєї смерти (2Тим. 4:6-8) висловлює останню волю апостола, звертаючись до Тимофія як до свого найулюбленішого сина та справжнього спадкоємця. Готуючи заповіт, він розмірковує над особистими взаєминами із Тимофієм, поєднуючи свої спогади з минулим Тимофія (1:3-6,13; 2:2; 3:10-11,14), і висловлює занепокоєння щодо його майбутнього (3:1-9). Ці спогади та застереження є частиною свідчення Павла, котре варто сприймати як прощальну промову, подібну до тих, які свого часу проголосили Мойсей (Втор. 31:1-8), Ісус Навин (І. Н. 23:2-16), Давид (1Цар. 2:1-9), Товит (14:3-11), Ісус (Лк. 22:14-38; пор. Ів. 13-17) і сам Павло, коли звертався до старійшин в Ефесі (Дії 20:18-35). Прощальні дискурси мають спільний алгоритм: наближення смерти героя, спогади, пророцтво, слова втішення, поради та настанови для наступника чи наступників. Павло заповідає поширювати Євангеліє та його апостольське послання. Євангеліє, про яке він говорить, описане як скарб (parathēkē), довірений Павлу самим Господом, щоби зберігати його незмінним, і яке Павло, своєю чергою, довірив Тимофію. Тепер Павло уповноважує його передати Євангеліє в незмінному вигляді новим служителям Церкви. Ці настанови названі didaskalia Павла; вони розглядають структури церковнослужителів і містять указівки про те, як зберегти Євангеліє і протистояти ложним ученням.
Друге послання до Тимофія вважається особливим твором, який стоїть окремо в збірці Пастирських послань, ще й тому, що автор часто посилається на матеріял, викладений у попередніх посланнях Павла. Подібний підхід можна розглядати як стратегію, котру використовує автор, який пише під псевдонімом (Див. «Вступ до Пастирських послань»), щоб адаптувати викладений Павлом матеріял і застосувати його в обставинах, які склались у період життя цього автора (адаптовані фрагменти вказані в частині «Друге прочитання). Ця адаптація передбачає інтенційну тяглість із історичною постаттю Павла. Ба більше, через те, що подібна адаптація представлена як остання воля Павла та його свідчення, все це робить 2Тим., разом з іншими Пастирськими посланнями, підсумком збірки послань Павла. Попри те, що цей коментар розглядає Пастирські послання як твори псевдонімного автора, однак ця точка зору відповідає текстовому стилю і містить імена Павла та Тимофія як автора й адресата цього послання. Найпершу згадку про 2Тим. бачимо в Полікарповому «Посланні до филип’ян». Нам відомо, що такі патристичні автори як Іван Золотоустий, Теодор Мопсвестійський та Авмвросіястер. а також відомий екзегет епохи Середньовіччя Тома Аквінський свого часу написали коментарі до 2Тим. Усі вони наголошують на тому, що послання має особистісний характер і є зразковим твором, в якому Павло висловлює пастирське занепокоєння та відданість своєму стаду.
План
- Вітання (1:1-2)
- Подяка та вступні настанови Павла про його останню волю (1:3-14)
- Особисті зауваження (1:15-18)
- Основна частина епістолярного заповіту Тимофію (2:1-4:8)
- а. Остання воля Павла та його міркування щодо наступників, які продовжуватимуть поширювати його вчення (2:1-7)
- б. заповіт Павла з його поглядами на страждання (2:8-13)
- в. Спадщина Павла про протистояння ложним вчителям (2:14-3:16)
- г. Останні слова заповіту Павла (4:1-8)
- Особисті зауваження (4:9-18)
- Заключні вітання та благословення (4:19-22)
