6:11-16 – Нагадування про покликання та визнання обов’язків церковної служби
Наступна частина є кульмінацією і найвищою точкою до якої підводить увесь текст листа, щоби передати здорове навчання Павлового Євангелія, котре має затвердитися в авторитетній формі для всіх часів через зв’язок дару Божої благодати із призначеним служінням. Формально воно розділене на три частини:
- Для вв. 11-12 характерною рисою є певна кількість слів автора і вони можуть вважатися його власними формулюваннями.
- Вірші 13-15а, у чіткому контрасті з імперативним стилем попередніх віршів, розпочинаються займенником «я» першої особи однини; можна припустити, що автор (єпископ?) висловлює традиційну літургійну формулу чи її частину.
- Дружні поради завершуються доксологією (вв. 15-16).
Вірші 11-12: Протиставлені до пороків лжевчителів, від яких Тимофій має втікати (pheuge), ми тепер бачимо перелік чеснот, які Божа людина (ho anthrōpe theou: пор. Втор. 33:1; І. Н. 14:6; 1Сам. 9:6; 1Цар. 17:18; 2Цар. 4,7; Неем. 12:24) має шукати (diōke). Антитеза – утікати/шукати за своїм стилем двояко перегукується з популярною філософською порадою.
Тема змагання знову з’являється у в. 12, незважаючи на те, що agōn більше нагадує спортивні події (пор. 1Кор. 9:24-27; Фил. 3:12-15; 2Тим. 4:7). Мета змагання за віру – вічне життя (epilabou tēs аіōпіои zōēs, в. 12). Майбутня мета відповідає покликанню із минулого (eklēthēt) і з цим пов’язане визнання (kalē homologia) перед багатьма свідками (в. 12). Тимофію нагадують про його завдання, виконати яке він уже погодився. Можливо, це та ж дія, про яку автор говорить у 1Тим. 1:18 та 4:14, особливостями якої є читання слів пророків і накладання рук пресвітерів.
Вірші 13-15а: Факт про те, що це визнання може також передбачати страждання та переслідування – запозичений, про що є згадка (тими ж словами) про kalē homologia (в. 13) Ісуса Христа від Понтія Пилата (пор. 1Тим. 2:8-10; 3:10-11).
Нагадуючи про це посвячення в духовний сан і посилання на визнання Ісуса Христа, Тимофій отримує поради, у підсумку, виконати свою місію без плями, без догани (anepilēmptos) аж до настання parausia (а не лише до повернення Павла, як у 3:14). Тепер сам Ісус Христос, а не Павло, є тим, хто визначає час та обмеження служіння і його обов’язків. Можливо, тут не висловлено думку про те, що сам Тимофій побачить час богоявлення Ісуса, оскільки обов’язки церковнослужителя проповідника мають виконувати всі, хто обіймають ці посади, аж до останнього дня. І оскільки саме Бог визначає (deixei) пришестя Ісуса у відповідний час (kairois idiois, в. 15; пор. 2:6), саме Господь визначає дату.
Вірші 15б-16: Верховенство Господа прославляється в заключній доксології (вв. 15б-16; пор. 1:17). Це визнання у формі гимну складається із семи формул прославлень юдейського та еліністичного походження.
Господь є makarious: благословенний у Божій досконалості й недосяжності (пор. 1:11) monos dynastēs єдиний володар із необмеженою владою (пор. Лк. 1:52; Сир. 46:5; 2 Мак. 12:15; 15:4,23). Звертання «Цар над царями» і «Пан над панами» (Єз. 26:7; Дан. 2:37) запозичені з куртуазного стилю Близького Сходу, але вони також можуть використовуватися для опису імени Бога в СЗ (наприклад, Втор. 10:17; Пс. 136:3; пор. Об. 17:14; 19:16). Однак, незвичайні форми дієприкметника basileuontōn і kyrieuontōn. «Єдиний, що має безсмертя» (в. 16) можуть вважатися полемічним твердженням проти імперського культу. «Живе в неприступному світлі» (пор. 1 Енох 14:15) і той факт, що Бога «не бачив ніхто із людей, ані бачити не може» (пор. Вих. 33:20) робить особливий наголос на небесній славі Господа. Тут слово aoratos (невидимий) у в. 1:17 згадане і розвинуте. У формі підсумкових доксологічних предикативів timē та kratos (пор. 1Пет. 4:11; Об. 1:6; 1Clem. 20:12; 61:3; Did. 9,4-10:5) вірний сповідається перед Богом, єдиним, кому належить уся слава і влада. У відповідному стилі доксологія завершується словом «амінь».
6:17-19 – Позитивний аспект багатства
Автор розгортає ще одну нову тему, не продовжуючи прямо звертатися до учня апостола (вв. 11-15), але приймаючи форму непрямої поради: «…наказуй їм…». Однак, до багатих автор звертається не як до особливого класу, що належить до спільноти, і це не продовження дискусії про небезпеку заздрощів з боку церковнослужителів (6:5-10). Тим не менше це узагальнене застереження про багатство могло посприяти коригуванню у світлі гострої критики, висловленої раніше, адже тут автор знаходить до цього позитивний аспект: багатство є передумовою, щоби чинити добро і творити добрі діла, а отже, є забезпеченням на майбутнє, «щоб прийняти правдиве життя» (вв. 18,19).
6:20-21 – Підсумкові поради та благословення
Останній фрагмент (6:20-21) – це підсумок, що стисло узагальнює мету послання. Закінчення цього послання відмінне від будь-якого іншого листа, написаного від імени Павла. Воно не містить його особистого привітання та ремарок. Навіть 2Тим. 4:19-22 і Тит. 3:12-15 не мають спільних ознак у цьому сенсі. Вражає, що автор звертається безпосередньо до Тимофія вдруге, як у пролозі (1:18). Думка здійснила повне коло: все, що довірено Тимофію (пор. 2Тим. 2:12,14), а саме – Євангеліє, котре він має берегти. Автор закликає Тимофія остерігатися гностиків, деякі з яких уже розпочали свої проповіді; так автор посилається на очільників спільноти, що стали відступниками (пор. 1:3; 2Тим. 4:14)? Небезпека є реальною. Ложне навчання уже знайшло своїх послідовників. Але незважаючи на те для цього автора це, мабуть, не так категорично, оскільки його є формулювання «відхилилися від віри», звучить досить помірковано і пов’язане з надією, що відступники можуть навернутися (пор. 2Тим. 2:25). Так Тимофій, як учень апостола і представник інших очільників спільноти, ще раз отримує нагадування про свою відповідальність за правильне навчання і належний порядок богослуження в Церкві.
