Проблеми визначення автентичности й канонічний контекст
У каноні НЗ Послання до Тита є одним із тринадцяти послань, які належать до корпусу послань апостола Павла, що відображає погляди первісної Церкви, котра впродовж тривалого часу вважала, що апостольське свідчення Павла виражене в Посланні до Тита. Однак, навіть якщо авторство цього послання приписується Павлу, в 1:1-4, виникають питання щодо того, яку роль відігравав апостол Павло у створенні Послання до Тита й інших пастирських послань. У певному сенсі Послання до Тита, ймовірно, не належить перу Павла, оскільки мовні засоби та виклад думок, обставини, описані в посланні, не узгоджуються із фактами життя й місіонерської діяльности Павла, про які нам відомо. Наприклад, лише в Посланні до Тита знаходимо посилання на місіонерську діяльність Павла на острові Кріт (1:5), а в 2Тим. автор згадує про пізнішу місію Тита до Далматії (2Тим. 4:10). Саме тому послання вважається псевдоепіграфом Павла.
З іншого боку, не можемо заперечувати той факт, що Послання до Тита має сильні характерні риси, притаманні авторському стилю Павла. У посланні описані обставини, що передбачають співпрацю Тита з Павлом, про що йдеться в Гал. 2:1-3; 2Кор. 7:6-7; 8:6,16-24; 12:18. У кількох епізодах Послання до Тита автор використовує мовні засоби та передає думки, притаманні стилю Павла, наприклад, у 1:1, де автор описує Церкву як «вибраних Божих» (пор. Рим. 8:33; 16:13); Тит. 3:7 у стилі Павла свідчить про те, що «ми виправдались Його благодаттю» (пор. Рим. 3:24; 1Кор. 6:11). Якщо розглядатимемо цей текст у такому аспекті, ми, безперечно, впізнаємо традиційний стиль Павла, за допомогою якого він описує первісну Церкву.
Можемо зробити кілька висновків на основі тексту щодо життєпису Тита. Вперше ми бачимо його ім’я в Гал. 2:1-3, коли він супроводжує Павла до Єрусалима; його описано як «необрізаного грека». Павло ніколи не згадує про місію Тита на острів Кріт; однак у пізнішій християнській традиції Тит описаний як перший єпископ острова Кріт; (Євсевій Кесарійський. Церковна історія 3, 4). Також, відповідно до традиційних переказів, Тит похований на острові Кріт у його стародавній столиці Гортина, але його останки згодом перенесені до Венеції і перепоховані в Соборі св. Марка.
Роль Послання до Тита в пізнішій християнській традиції
В епоху патристичних часів Послання до Тита отримало справедливе визнання та увагу в коментарях і проповідях. Теодор Мопсвестійський та Іван Золотоустий, які жили на Близькому Сході в грецькому мовному середовищі, написали найзначиміші коментарі до цього тексту. Ориген написав коментар до Послання до Тита, який не зберігся, за винятком незначних посилань у праці Памфилія «Апологія Оригена» (Apologia hyper Origenous); також численні цитати й алюзії на Послання до Тита, які ілюструють, що саме він уважав важливим у листі, трапляються в працях Оригена (наприклад, у Contra Celsum 1, 64).
У латинському середовищі на заході найзначнішим автором коментаря до Послання до Тита вважається св. Єронім (і текст De Vir. Ill. 135), хоч його коментар не зберігся, та все ж алюзії до Послання до Тита в його інших працях дають нам змогу скласти враження про стиль його мислення (див., наприклад, Contra Rufinum 23). Попри те, що св. Августин не написав коментарів до Пастирських послань, він звертався до тексту Послання до Тита в кількох своїх працях, особливо в полемічних, спрямованих проти маніхейства, донатизму та пелагіянізму (наприклад, до Тит. 2:14, що використано в його Посланні 93, щоби висунути аргументи проти донатизму). Нарешті, Тома Аквінський у своєму коментарі до Послання до Тита наводить один із найкращих прикладів ставлення до цього послання в епоху Середньовіччя.
У патристичній і середньовічній традиції Послання до Тита мало значення в трьох важливих сферах. По-перше, фрагмент Тит. 1:5-9 часто використовували як практичний посібник для встановлення дисципліни богословської доктрини та Церковного порядку (наприклад, у праці Тертуліяна Ad Marc. 5, 21); фрагмент Тит. 1:5-9 був особливо популярним під час дискусій, які стосувалися вимог до єпископів та їхньої ролі. По-друге, фрагмент Тит. 3:9-10 також застосовували як практичний посібник для боротьби з єретичними поглядами (наприклад, св. Іриней у Adv. haer. 3, 3-4 і Тертуліян у De рrаescr. haer. 6). По-третє, фрагмент Тит. 2:13 отримує подальший розвиток у доктрині щодо теми божества Ісуса, особливо в працях авторів IV і V ст. (наприклад, у працях Григорія Ниського та Теодорита Кирського). Патристичні автори коментарів часто зверталися до фрагмента Тит. 3:5-6, розвиваючи доктрину хрещення.
