1:1-4 – Привітання апостола
Послання розпочинається тим, що автор підкреслює походження апостола за допомогою повчань, які слідують далі. Апостол Павло призначений на виконання Божої місії, саме тому отримав одкровення Божого слова (пор. 1Тим. 1:1; 2:7; 2Тим. 1:1). Далі автор підкреслює авторитетні повноваження Павла, описуючи його як «в’язня Христа Ісуса», що має зв’язок із Мойсеєм (І. Н. 1:1-2; Пс. 105:26; Об. 15:3), Давидом (Пс. 89:4; 1Цар. 8:26) і пророками (Ам. 3:7; Єр. 7:25; Дан. 9:10). Отже, заголовок поєднує фігуру Павла з іншими важливими постатями в історії спасення. Згідно з 1:1 Павлове Боже призначення полягало в тому, щоби поширювати віру серед «вибраних Божих» (пор. 2Тим. 2:10). Павло, отже, призначений збудувати в житті вибраних християн життя нового народу Божого, і таке завдання буде виконане разом із Титом, представником Павла на острові Кріт. Особливий зв’язок Тита з Павлом очевидний, адже він є «щирим сином у вірі», це звертання підкреслює його відданість Павловому вченню (подібну характеристику Павло дає Тимофію в 1Тим. 1:2; 2Тим. 2:2).
1:5-2:10 – Повчання про правила співжиття в Божому домі
1:5-9 – Наставники в Божому домі: єпископ і пресвітери
Частина місії Тита полягала в тому, щоби сприяти подальшому зростанню віри вибраних, започаткувавши церкви на острові Кріт і призначивши «старшого», або «єпископа» в кожному місті. Це необхідна дія у зв’язку з розколом, до якого призвели лжевчителі (1:10-16). Очільники Церкви призначені наставниками спільноти. Їхнє основне завдання полягало в тому, щоби проповідувати здорову науку та переконувати супротивників (1:9). Завдяки наставництву старших і єпископів, виконується роль Церкви як стовпа й основи правди.
Призначення єпископів і старших – це запровадження структурних елементів в організацію Церкви. Яку саме організацію автор має на увазі? Відповідаючи на це запитання, важливо не брати до уваги пізніші тексти, прийняті Церквою. Повертаючись до прочитання Послання до Тита, несхоже, що монархічний єпископат (церква, котру очолює єдиний єпископ) тут представлений, навіть якщо послання, як видається, розвивається в цьому напрямку. Також варто зазначити, що Послання до Тита не має згадок про трирівневу управлінську структуру Церкви, що складається з єпископа, пресвітера та диякона, про що читаємо в 1Тим., 1 Clem. та в посланнях св. Ігнатія. Тут автор говорить лише про єпископа (завжди в однині) та старших, не зробивши жодної згадки про дияконів.
Далі автор у 1:5-7 не дає чіткого пояснення про розмежування взаємин єпископа та пресвітерів. Він робить різкий перехід від теми про «пресвітерів» у 1:5 до «єпископа» в 1:7 без будь-якого пояснення чи коментаря. Який висновок можемо зробити на основі спостережень про різкий перехід від одного предмета до іншого? Богослови висловлюють думку, що термін «пресвітер» був іще однією назвою «єпископа» й обидва терміни відображають дві функції, що були досить подібними та взаємозамінними в спільноті. Цей висновок підтверджується спостереженням, що функції пресвітерів (старших) і єпископів автор уважає досить подібними й вони описані в 1Тим. 3:1-7; 5:19-21; Тит. 1:6-9.
Отже, автор Послання до Тита чітко пояснює, що найпершою функцією пресвітерів та єпископа як частини організаційної структури Церкви є наставництво в навчанні. Церква стоїть як стовп та основа правди саме завдяки повчанню, котре виконують пресвітери та єпископ. Надалі, роль єпископа в управлінні спільнотою виражена грецьким терміном episkopos, що має значення наглядач або управитель; єпископ наглядає за спільнотою. У 1:7 єпископ описаний як «Божий управитель». Тут автор має на увазі функцію управління церковною громадою, котру здійснює вірний і розсудливий управитель, про кого йдеться у фрагменті Лк. 12:42. Про роль пресвітера в первісній Церкві див. Дії 14:23; 20:17; 1Пет. 5:1-2; 1 Clem. 44:2:5.
1:10-16 – Церква як основа правди: застереження проти лжевчителів
У 1:9 пресвітери та єпископ отримують завдання наставляти тих, які виступають проти здорової доктрини. Про кого тут ідеться? Щоб відповісти на це запитання потрібне застереження. Полемічні стилістичні засоби, котрі тут використовує автор, можливо, є частиною загальновживаних полемічних стилістичних засобів, які могли бути використані для цієї ситуації. Гарний приклад поширеного стилістичного підходу знаходимо в 1:12 у прислів’ї, котре автор наводить як цитату із творів поета Епіменіда, що описує невихованість мешканців Кріту. Ймовірно, полемічне звинувачення в 1:11 могло також бути частиною широкої полеміки, що стосується мотиву доказової бази з боку опонентів.
Далі автор Послання до Тита, як і в інших пастирських посланнях, не надає детальних аргументів, які описують учення опонентів. Автор говорить про «міти» та юдейське вчення, які характеризує як байки, придумані людьми (1:14), на противагу здоровому навчанню спільноти (пор. 1Тим. 1:4-11). Ким би не були ті лжевчителі, і звідки вони не походили б, вони дійсно баламутили спокій спільноти, тому їм потрібно затулити рота (1:11).
