У біблійні часи, як і в будь-які інші, люди бажали собі і своїм близьким благополучного і довгого життя. Таке життя вважалося в Старому Завіті головною нагородою праведнику, хоча в книзі Іова ми бачимо, що ніякої “автоматичної подяки” чекати було не варто. Головними ознаками благополуччя були довголіття, потомство і багатство – праведник йшов з життя, “наситившись днями”, як насичуються трапезою, і побачивши “своїх потомків до четвертого коліна”. Але є в Біблії й ще одне поняття, яке перевершує всі ці прості дари згори: воно називається словом “блаженство”.
“Блажен муж, що…” – цими словами починається Псалтир. Значить, не лише перший псалом, але й вся Книга Псалмів, по суті, говорить про блаженство – от тільки в ній ми не зустрінемо порад, як вести свої справи, як вибирати дружину і виховувати дітей. Не те щоб ці предмети були варті згадки у Священному Писанні – книги Премудрості (передусім Притчі Соломонові) дуже детально говорять якраз про це. Але от блаженство пов’язується з чимось абсолютно іншим.
Блаженство для псалмоспівця розпочинається з відмови від спілкування з нечестивцями, від їх життєвої позиції. Насправді, дуже часто в цьому світі люди намагаються добитися процвітання шляхом гріха: “не обдуриш – не продаси”, “усі так живуть” – ці і подібні обмовки анітрохи не змінилися за останні декілька тисячоліть. І біблійний шлях до блаженства розпочинається з рішучої відмови від ради нечестивих і від путі грішників.
А позитивна програма дуже проста: “…в Законі Господнім воля його, і Закону Його повчається день і ніч. І буде він як дерево, посаджене при витоках вод, що плоди свої дає в час свій і лист його не опадає, а все, що він робитиме, буде успішним” (Пс. 1:2,3). Таке дерево нікуди не квапиться, ні про що не турбується – воно росте біля джерела, що не всихає, радіючи життю і приносячи добрі плоди. Наступний, 2-й псалом, говорить ще простіше: “Блаженні всі, хто надіється на Нього” (2:12). Взагалі, у Псалтирі говориться про блаженство більше, ніж в усіх інших старозавітних книгах, разом узятих, – якщо уважно прочитати її, усе найголовніше стане ясним.
Чи означає це, що біблійне блаженство подібне до буддійського розуміння нірвани, досконалої бездіяльності і відсутності будь-якого мислення? Зовсім ні; вслухаємося ще раз в ці слова: “Все, що він робитиме, буде успішним“. Вони припускають активну дію, і, якщо ми подивимося на життя людей, які підходять під визначення Псалтирі, ми побачимо, що вони зовсім не були бездіяльними. Царі Давид і Соломон, наприклад, прожили насичене найрізноманітнішими подіями життя, притому життя не безгрішне. Людині властиво грішити, але “блаженні, кому прощено беззаконня і чиї гріхи покрито” (Пс. 31:1).
Головне, що визначало життя цих царів – відданість і довіра Богові, прагнення шукати Його волю в усіх подіях навколишнього життя. Саме про це і говорить нам перша згадка про блаженство в усій Біблії: “Блаженний ти, Ізраїлю! хто подібний до тебе, народе, що охороняється Господом, Який є щитом, що охороняє тебе, і мечем слави твоєї?” (Втор. 33:29). Доля такої людини чи такого народу визначається не примхою випадку, не його власним розрахунком, а Божою волею про цих людей. Якщо їм самим не вистачить сил, умінь або, кажучи буденною мовою, везіння – завжди є Кому прийти на допомогу. Та сама Псалтир говорить про це так: “Блаженні непорочні, що ходять у законі Господнім. Блаженні ті, що додержують свідчення Його і всім серцем шукають Його” (118:1,2). Сите і довге життя в оточенні численної сім’ї тут, з одного боку, мається на увазі, а з другого – справа зовсім не в ньому, як підказує нам та ж книга Іова. Спілкування з Богом – цінність більш високого порядку, а “решта додасться вам”, як казав про це Христос.
Євангельський парадокс
Слово “блаженний” – перше в євангельській проповіді, але воно швидше шокує, ніж заспокоює нас: “Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться” (Мф. 5:3,4). Це звучить парадоксально: Христос називає блаженними тих, хто з точки зору буденної логіки зовсім на них не схожий. Що ж хорошого в убогості, нехай навіть вона обумовлена духовними причинами, і вже точно не назвеш щасливим того, хто плаче.
Ще язичницькі мудреці знали, що життєве благополуччя неміцне і недовговічне. Так, афінський законодавець Солон відмовився називати блаженним лідійського царя Креза, чиї скарби увійшли до приказки, раніше його кончини. Він виявився правий: щастя скоро зрадило Крезові і він втратив все, як і біблійний Іов, але на відміну від Іова – безповоротно.
Але Христос говорить про таке блаженство, яке розкривається саме у вічності. Людина, яка досягла його, озирнеться на прожите життя, і вона не про що шкодуватиме, нічого не буде бажати крім того, що отримала. Але хіба відомо, що чекає на нас у вічності? Ні звичайно. Але є деякі ознаки, немов покажчики на дорозі, які показують, куди йти. Людина, яка щиро і наполегливо прагне до блага, його і набуде: “Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю. Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Мф. 5:5-8). Усе це звучить як розширений коментар на перший псалом.
Але чи означає це, що можна говорити про блаженство лише у вічності, що в цьому житті воно нам недоступне? У Євангелії неодноразово згадуються ситуації і вчинки, які ведуть нас до блаженства вже тут і зараз. “…Блаженний той, хто не спокуситься через Мене” (Мф. 11:6) – так відповів Христос Іоанну Хрестителю, а Петру, коли той сповідував свою віру в Сина Божого, сказав: “…блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах” (Мф. 16:17). Другим разом, звертаючись до всіх учнів, сказав: “… блаженні очі, які бачать те, що ви бачите! Бо кажу вам, багато пророків і царів бажали б бачити те, що ви бачите, та й не побачили, і чути, що ви чуєте, та й не почули” (Лк. 10:23,24).
Взагалі в Луки в багатьох притчах говориться про блаженство людини: “Блаженні ті раби, господар яких, прийшовши, знайде, що пильнують вони” (Лк. 12:37); хто кличе на бенкет убогих, щоб йому відплатилося в Царстві (див. Лк. 14:13,14). Знову ми бачимо не скороминущий стан, а вектор руху, спрямований до майбутнього життя. Але що означають ці слова для нашої повсякденності?
“Я почуваю себе блаженним” (Діян. 26:2) (у Синодальному перекладі “щасливим“) – так почав апостол Павло свою промову перед царем Агриппою, коли був приведений до нього на суд.
Важко назвати привабливим положення, в якому знаходився Павло: він був заарештований, але сам арешт в якомусь роді врятував йому життя, тому що серед його одноплемінників деякі хотіли його вбити. На цьому самому суді цар був готовий просто відпустити його, але Павло зажадав суду в римського імператора, на що мав повне право як римський громадянин. І цар вимушений був відправити його до Риму. Дуже мало походила ця подорож на ті середземноморські круїзи, які сьогодні дозволяють собі обрані щасливчики. Блаженство для апостола – це не стан спокою, навпаки, це швидше боротьба і перемога, важке сходження до вершини, це повнота життя в Господі. Апостол Яків у своєму Посланні говорив про це так: “Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, що люблять Його” (Як. 1:12). А сам Павло виразив схожу думку трохи інакше: “Блаженний, хто не осуджує себе в тому, що вибирає” (Рим. 14:22).
Про вічне блаженство тих, хто входить у Царство Боже, говорить Одкровення Іоанна Богослова, наприклад, такими словами: “…блаженні, покликані на шлюбну вечерю Агнця“. (Одкр. 19:9). Але і тут кінцева мета поєднується з усім життєвим шляхом людини: так, можна отримати запрошення, але і відмовитися від нього. Власне, усе земне життя людини є прийняття цього заклику: про те йде мова про Авраама, про інших старозавітних прабатьків і пророків, про апостолів і, нарешті, про Самого Христа. Адже Новий Завіт пропонує нам не просто певну кількість настанов про те, як праведно жити на світі, але передусім – показує приклад такого праведного життя.
Євангеліст Лука розповідає про дивовижний епізод. Слухаючи Ісуса, одна з жінок сказала Йому: “Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе!” (Лк. 11:27). Це дійсно так, але ми знаємо, наскільки непростим було її блаженство: неможлива з буденної точки зору вагітність, пологи у вертепі, втеча в Єгипет і далі – життя, сповнене побоюваннями за Сина. Це не кажучи вже про Розп’яття, свідком якого їй довелося стати вже після того, як було вимовлене обіцяння блаженства.
Христос відповів на це: “Блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його” (Лк. 11:28). Не лише в обранні полягало блаженство Богородиці, але в усьому її житті, яке і стало відповіддю на Благу звістку. І в тій мірі, в якій ми можемо відгукнутися на звернений до нас Божий заклик, виконати Його волю, утілити Його задум про нас, – у тій мірі і ми здатні стати причетними цьому вищому блаженству. І вся Біблія – розповідь про людей, які постаралися це зробити.
