14:7-20 – Помилково названі богами
З Іконії Павло та Варнава вирушають на південний схід до Лістри та Дервії. Відстань була не дуже значною, але між Фрігією та Лікаонією існували культурні й мовні відмінності (вв. 6-7). Лістра була набагато менша за Антіохію чи Іконію, але це місто мало певне значення як римський гарнізон та поселення військових ветеранів. Це було місце, розташоване найдалі на схід уздовж Via Sebaste. Дервія та найближча Ларанда давали доступ до шляхів, що вели до Тарсу, і врешті-решт до Антіохії Сирійської. Тому Лістру й Дервію швидше за все невипадково обрано місцями притулку для Павла та його товаришів, адже саме тут вони планували заснувати християнські спільноти.
На противагу до цього короткого й досить монотонного опису місії до Іконії ми маємо досить жваву оповідь про перебування Павла та Варнави в місті Лістра, оповідь динамічну, сповнену барвистих деталей. Уперше відсутня згадка про синагогу в місті, з чого ми розуміємо, що місіонери перебувають у повному оточенні поган. Попри це, Павло звертається до слухачів, і те, що він каже, справляє глибоке враження на чоловіка, який там сидів і був недужий на ноги. Павло побачив, що чоловік має віру, щоб спастися, і наказує йому встати, після чого той скочив на ноги і почав ходити (вв. 8-10).
Це чудо нагадує нам епізод, коли Петро зцілює кривого чоловіка біля Красних дверей Храму (3:1-10). Як і попереднє зцілення, цей випадок викликає людське здивування, що, як виявилося, діє зовсім не на користь апостолів (вв. 11-13). Натовп починає вигукувати по-лікаонському: «Боги людям вподібнились, та до нас ось зійшли!» Вони назвали Варнаву Зевсом, а Павла – Гермесом, маючи на увазі не грецьких богів, але божества, яким поклонялися в цьому регіоні під іменами грецьких богів, вважаючи апостолів богами, що давали життя та зцілення. Побачивши приготування до жертвоприношення, призначене цим богам, апостоли усвідомлюють, що насправді відбувається. Вони відмовляються від божественних почестей, роздерши на собі одяг і кинувшись між народ, наполягаючи на тому, що вони є лише простими смертними (вв. 14-15).
Без сумніву, Павло користується нагодою проповідувати Добру Новину, звертаючись до натовпу (вв. 15-18). Вони повинні відвернутися від «оцих ось марнот» і навернутися до живого Бога, Який створив небо, землю і море і все, що є в них. До цих пір Господь дозволив народам ходити своїми шляхами, але природа демонструє різні свідчення про Нього: дощ та врожайні пори, радощі, якими виповнюються серця, – усе вказує на того, хто дає їм це. Підтекст фрагменту про зцілення кривого чоловіка – це знак Божої доброти, і те, що жителі міста Лістра повинні прославляти не людських істот чи лжебогів, але єдиного справжнього Бога.
Це просте послання добре зрозуміле простому народові. Павло далі буде розвивати певні теми цього послання, коли виголошуватиме промову в Атенах (17:22-31). Основна його ідея – відвернутися від поганських богів і служити єдиному живому Богові. Це послання було так само головним у промові Павла в Солуні (1Сол. 1:9). Вічна могутність і божественна природа Бога, хоч і невидима, але яку ми можемо спостерігати в Божих творіннях, стала одним із аргументів Павла в його Посланні до римлян (Рим. 1:20).
Апостоли з трудом спинили фанатично налаштований натовп, щоб ті не приносили їм жертви (в. 18). Але психологія натовпу ненадійна, і те зібрання людей не стало винятком. Супротивники Павла прийшли з Антіохії та Іконії й переконали мешканців Лістри каменувати Павла. Наступного дня він та Варнава вирушили до Дервії (вв. 19-20).
14:21-28 – Повернення до Антіохії
Апостоли «звістили Євангелію тому містові, і учнів багато придбали» (в. 21) – це все, що ми дізнаємося про місію апостолів у Дервії. Оскільки, як і в Лістрі, тут не згадано про юдеїв, які проживали в Дервії, ми можемо припустити, що ці новонавернені були поганами. У тих місцях люди не чинили спротиву місіонерам, тому вони спокійно залишають Дервію тоді, коли вважають за потрібне.
Павло та його товариші мандрують через Лістру, Іконію та Антіохію Пісідійську. У кожному місці після їхнього попереднього відвідування залишилися спільноти учнів, яких вони підбадьорюють та укріплюють у вірі.
Можливо, новонавернені були збентежені тим, що люди так погано ставляться до апостолів, чи навіть самі переживали гоніння. У кожному разі місіонери розповідають їм, що лише через численні страждання вони можуть увійти в царство Боже. Вони також турбуються про майбутнє цих нових Церков, призначаючи «старших» (пресвітерів), на яких покладають руки. Після посту й молитви вони ввіряють новонавернених Господу, в Якого увірували (вв. 21-23).
З Антіохії Пісідійської апостоли повертаються до південного узбережжя Малої Азії. Вони перейшли Пісідію й Памфілію, зупинившись на цей раз, щоб «звістити Господнє Слово» у Пергїї, аж поки не досягають порту Атталії (сучасна Андалія), де сідають на корабель (вв. 24-25). Прибувши до Антіохії Сирійської, звідки вони раніше вирушили у свою місіонерську подорож, апостоли звітують перед Церквою про все, що Бог зробив через них, і як Бог відкрив «двері віри» для поган. Ця оповідь завершується інформацією про те, що вони залишалися в Антіохії ще якийсь час (вв. 26-28).
* * *
Однак те, що Господь «відкрив двері віри» для язичників, не означало, що Павло позбувся всіх проблем. Лука показує ці проблеми в описі «Собору в Єрусалимі», який охоплює більшу частину гл. 15 Книги Дій апостолів. Тут не вперше в Книзі Дій апостолів автор порушує питання про прийняття язичників у лоно Церкви. Водночас це не єдине місце в Новому Заповіті, де йдеться про обговорення зазначених питань у Церкві в Єрусалимі. Описуючи «Єрусалимський собор», Лука, мабуть, використовував опис, створений раніше, який став основою оповіді про наслідки навернення Корнилія (пор. 11:1-18). До того опису ввійшли також особисті спогади Павла про цю зустріч в Єрусалимі (пор. Гал. 2:1-10).
15:1-5 – Протиріччя в Антіохії
Попередній епізод завершується тим, що Павло та Варнава знову опиняються в Антіохії, де вони перебували протягом певного часу (пор. 14:28). Ми також пригадуємо, що в Антіохії Євангеліє було проповідане поганам (пор. 11:20). Тепер «дехто, що з Юдеї прийшли» (тобто з Єрусалима), навчають, що чоловіки-погани, які увірували в Христа, повинні пройти обряд обрізання, що спричинило значні протиріччя в Антіохійській Церкві (вв. 1-2). Лука, імовірно, звертається тут до тексту Гал. 2:12, де Павло згадує про розділення Церкви в Антіохії, коли «дехто від Якова» (тобто з Єрусалима) прийшли і очевидно вимагали, щоб юдеї, які стали християнами, припинили споживати їжу, у тому числі і Євхаристію, разом із християнами, що походять із поган, адже це вважалося дією, що порушує юдейські закони ритуальної чистоти. Єдиним шляхом розв’язання цієї проблеми бачилося, звичайно, здійснення обряду обрізання для всіх чоловіків-християн.
Відповідно до спільного рішення, Павло та Варнава й «дехто ще інший із них» повинні були вирушити до Єрусалима і обговорити це питання «з апостолами та старшими» (в. 2). Лука, можливо, має на увазі Гал. 2:1, де Павло пише, що він вирушив до Єрусалима з Варнавою і Титом (про якого, однак, не згадано в жодному місці Дій). Він не надавав значення тому, що, згідно з Павлом, це була його друга подорож до Єрусалима з часів його навернення, тоді як у Діях апостолів сказано, що це його третя подорож (пор. 9:26-30; 11:30).
Посланці з Антіохії мандрують Фінікією та Самарією, розповідаючи про навернення поган (в Антіохії чи в Малій Азії – не зовсім зрозуміло), що викликало велику радість усіх. Коли вони прибули до Єрусалима, їх радісно зустрічають апостоли та старші в Церкві, і вони проголошують їм, «як багато вчинив Бог із ними» (вв. 3-4). Усе було спокійно, аж доки фарисеї, що увірували в Христа, починають повторювати вимогу про те, щоб чоловіки з поган були обрізані і, таким чином, Закон Мойсея було виконано (в. 5).
