11:1-18 – Петро виправдовує свої дії
«Апостоли й браття, що в Юдеї були», довідалися про те, що й погани в Кесарії прийняли слово Боже (11:1). На зворотному шляху до Єрусалима Петро вислуховує докори про те, що відвідував необрізаних та їв із ними (в. 3).
Щоб виправдати свої вчинки, він повідомляє про події, що відбулися в Кесарії, кульмінацією яких стало зішестя Святого Духа на язичників, «як спочатку й на нас» (в. 15). Господь показав, що більше немає розмежувань між юдеями та неюдеями, бо Він «дав однаковий дар їм, як і нам, що ввірували в Господа Ісуса Христа». Петро завершує не без іронії: «То хто ж я такий, щоб міг заперечити Богові?»
Ті, що намагалися засуджувати Петра, переконані його відповіддю і віддають славу Богові, кажучи: «Отож, і поганам Бог дав покаяння в життя!» (в. 18). Однак ця дискусія виникатиме і в майбутньому (Дії 15).
11:19-30 – Початки Церкви в Антіохії
Лука перериває оповідь про «діяння Петра», щоб запропонувати читачеві досить детальний звіт про початки Церкви в Антіохії (яка, можливо, була його рідним містом). Поширення Євангелія в третьому місті Римської імперії приписують християнам-еліністам, які успішно проповідували юдеям і «грекам», або поганам (вв. 19-20). Варнава, вирушивши з Єрусалима, пішов у місто Тарс, щоб забрати Савла; разом вони цілий рік проповідували в Антіохії (вв. 21-25). Лука зазначає, що саме в Антіохії учнів уперше стали називати християнами (в. 26).
Тоді також прибули з Єрусалима пророки, і один із них, якийсь Агав, встав і прорік, що має бути великий голод, що його описує Лука, який стався під час правління імператора Клавдія (41-54 по Р. Хр.). Саме на той період припали голодні роки, які завдали шкоди значним територіям імперії. Нова Церква в Антіохії вирішила надіслати кошти своїм братам та сестрам в Юдеї на знак солідарности та дієвої допомоги. Вони обрали Варнаву й Савла, щоб ті доставили допомогу (вв. 27-30; пор. 12:25). Це перший приклад «допомоги єдиновірним», який ми знаходимо в історії.
12:1-25 – Петро звільнений із ув’язнення
У рік 43 (можливо, 44) цар Ірод Агріппа І почав переслідувати щойно створену Церкву, як його прадід Ірод Великий намагався позбутися новонародженого Ісуса. Він убив Якова, брата Івана, а також посадив до в’язниці Петра, маючи намір засудити його на смерть після празника Пасхи (12:1-4). Уночі перед тим, як Петро мав бути страчений, його звільнив із тюрми ангел (вв. 6-11). Він вирушив у дім Марії, матері Івана, що звався Марком, де зібралося багато вірних – адже тим часом уся Церква молилася за нього (в. 5) – щоб показати, що він живий і вільний. Відтак, наказавши оповістити «про це Якова й браттю», Петро «до іншого місця пішов» (вв. 12-17).
Цей фрагмент, звичайно, описує своєрідне чудо. Існує багато захоплюючих свідчень людей, які були визволені з тюрми і врятовані від вірної смерти, і в таких випадках завжди присутній певний елемент провидіння, навіть чуда. Оповідь про звільнення Петра містить вказівки на символічне значення цієї ситуації.
Історія про звільнення Петра має насамперед асоціюється з епізодом визволення Божого народу з єгипетського рабства в Книзі Вихід. Так, арешт Петра відбувається в «дні Опрісноків», а видати народові його мали «по Пасці» (в. 4). Отже, його звільнення стається під час Пасхи, празника, який знаменував звільнення ізраїльтян з Єгипту (Вих. 12:42). Інші деталі цієї історії тепер можна визначити як такі, що пов’язані з Виходом. Світло, що наповнює камеру в’язниці, в якій перебував Петро (в. 7), нагадує нам світло, яке засяяло серед ізраїльтян, коли Єгипет перебував у темряві (Вих. 10:23; пор. Муд. 18:1-3). Ангел звертається до Петра: «Підпережися, і взуй сандалі свої» (в. 8), тоді як ізраїльтяни отримали наказ їсти пасхальну трапезу, так щоб «стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій» (Вих. 12:11). Фрагмент, в якому йдеться про те, що ангел виводить Петра із в’язниці, нагадує читачеві епізод, коли «ангел Божий» виводить ізраїльтян із Єгипту.
Петро «спав», і ангел «збудив його» (вв. 6,7). Ці дієслова вжито тут у прямому значені, але факт залишається фактом: у НЗ дієслово «спати» часто позначає смертний сон (Мт. 27:52; Ів. 11:11; Дії 7:60; 13:36; 1Кор. 7:39; 11:30; 15:6,18,20,51; 1Сол. 4:13-15). Подібно до цього «збудити» досить часто означає «воскресити з мертвих» (Дії 3:15; 4:10; 5:30; 10:40; 13:30,37; 26:8 та ін.). Зазначені дієслова з оповіді Петра можуть нагадувати християнським читачам про смерть та воскресення Ісуса. Також ланцюги, якими скований Петро і які дивним чином спали з його рук, символізують кайдани смерти, так як у Пс. 18:5 (пор. Ів. 11:44).
Існують також точки дотику між другою частиною оповіді (вв. 12-17) та появою воскреслого Ісуса Своїм учням у Лк. 24:36-48. В обох випадках учні збираються разом. Спершу вони відмовляються вірити в те, що це дійсно Ісус чи Петро. Далі вони починають думати, що це дух або ангел. Радість змушує їх чинити цілком протилежно до того, що вони мають чинити: учні «нестямилися», служниця не відчиняє браму. В обох фрагментах ми відчуваємо певний елемент іронії.
Існують також інші збіги з Івановим способом оповіді про страсті та воскресення Христа. У Дії 12:13-14 жінка на ім’я Рода впізнала Петра за голосом і перша повірила в те, що він повернувся; в Ів. 20:16 жінка на ім’я Марія Магдалина впізнала Ісуса, коли Він почав розмовляти з нею, і першою увірувала в Його воскресення. Петро звертається до тих, які побачили, що він живий: «Сповістіть про це Якова й браттю» (Дії 12:17), так само як Ісус наказує Марії Магдалині йти і розповісти «братам» новину про воскресення (Ів. 20:17-18). Отже, Петро звільнений із в’язниці, як і Ісус звільнений із гробу. Тепер ми можемо зрозуміти загадкову фразу у в. 17: «І, вийшовши, він до іншого місця пішов». Така невизначеність передбачає якесь таємне місце, і це місце приготоване для кожного «у Домі Отця» (Ів. 14:2-3). Ісус уже вознісся туди, але пообіцяв повернутися й забрати нас із Собою, щоб ми перебували разом із Ним.
У цьому описі досить легко зрозуміти значення звільнення Петра з в’язниці в тій частині книги, яку ми умовно називаємо «Діяння Петра». Остання оповідь першої частини Діянь апостолів присвячена появі воскреслого Христа та Його вознесенню на небеса. Одним із найважливіших фрагментів є епізод про зцілення кривого біля Красних дверей при Храмі (3:1-10). Ця оповідь має символічне значення, якщо зважати на Іс. 35:1-10, оскільки проголошує новий Вихід, що звільняє людей від усякого зла. Звільнення Петра – це ще одне проголошення про звільнення людей в ім’я Ісуса («Господь спасає»), Петро та інші учні можуть «заснути» в смерті, але Бог «збудить їх» – так, як Він збудив Ісуса.
Лука додає оповідь про смерть Ірода Агріппи І (вв. 20-23), яку можна порівняти з описом юдейського історика Йосипа Флавія (Ant. 19. 8. 2). Перша частина Дій апостолів завершується підсумком (в. 24), де сказано про поширення слова Божого, повернення Варнави та Савла до Антіохії, які приводять із собою Івана, що звався Марком (в. 25).
* * *
Із цього місця ми знову повертаємося до оповіді про Павла, чи Савла, як його все ще називають на початку, про його першу місіонерську подорож. Лука, можливо, використовує більш ранню оповідь, яку розвиває й розширює.
Варнава та Савло, отримавши натхнення від Святого Духа, вирушають з Антіохії на місію (13:1-3). Місіонери спершу дістаються Кіпру, де стикаються зі спротивом «ворожбитів», однак там вони навертають до Бога римського проконсула (13:4-12). Павло та його супутники дістаються морем до південного узбережжя Малої Азії та просуваються вглиб до Антіохії Пісідійської, де вперше проповідують юдеям. Відтак вони повертаються до язичників, але їх виганяють із міста (13:13-52). Далі вони йдуть в Іконію, проте знову ж таки після початкового успіху змушені тікати в Лікаонські міста Лістру та Дервію (14:1-7). У Лістрі Павло уздоровлює чоловіка, кульгавого від народження, і люди приймають їх із Варнавою за богів. Незважаючи на це апостоли намагаються навернути місцевих мешканців служити правдивому Богові, але з Антіохії та Іконії прибувають їхні супротивники, які налаштовують людей проти них (14:8-20). Із Дервії вони вирушають в іншому напрямку, укріплюючи новонавернених і призначаючи старійшин у кожній Церкві. Повернувшись до Антіохії з Сирії, вони звітують у своїй Церкві (14:21-28).
