Коли Петро перебував в Яффі, римський сотник, що «побожний був та богобійний», молився Богові й чинив народові великі милостині, покликав його прийти до міста Кесарії, де знаходилася резиденція представника римської влади в Юдеї. Відчуваючи, що Святий Дух перебуває з Корнилієм, членами його родини та друзями, Петро каже їх охрестити, а потім залишається з ними впродовж кількох днів. Ця подія могла викликати супротив вірних, що походили з юдеїв і не бачили місця для неюдеїв у лоні Церкви.
Спочатку послідовники Христа були далекими від того, щоб покидати юдаїзм. Вони легко позиціонували себе як спільнота побожних юдеїв, що особливим чином вшановувала Ісуса й вела спосіб життя, що ґрунтувався на Його вченні і прикладі. Якщо вони й могли бути залучені до місійної діяльности, то виключно до своїх братів-юдеїв, аби переконати їх у великій ролі Ісуса в очікуваннях Ізраїля (пор. Мт. 10:6). Будь-яка місія до неюдеїв могла призвести до близьких соціяльних стосунків із людьми, яких вважали ритуально нечистими. Коли окремі язичники прагнули вступити в лоно Церкви, вони повинні були прийняти юдаїзм.
Як ми вже побачили, еліністи піддали сумніву це виняткове ставлення, тому що прагнули розвинути масштабну місійну діяльність серед неюдеїв. Вибір сімох нових служителів спричинив розбрат між еліністами та юдеями, оскільки вони самі походили з середовища еліністів. Семеро вирушили з великою місією в подорож морем, а відтак суходолом до Самарії. Тим часом Дванадцять залишалися в Єрусалимі. Відтепер відбуваються зміни в їхніх позиціях. Петро йде до язичників, приймає їх у лоно Церкви, а згодом обґрунтовує свої дії перед єрусалимською спільнотою. Цей новий рух, підготовлений уже в Діях (пор. 8:4-8; 8:26-40), виявився рушійною силою розвитку християнства.
Петро не з власної ініціативи робить цей крок, а також не тому, що його погляди змінились унаслідок якоїсь дискусії. Саме Святий Дух рубає гордіїв вузол, який не змогли розв’язати нескінченні дискусії. Святий Дух за допомогою ангела (вв. 30-32) спонукає Корнилія послати за Петром (в. 20). Коли Петро перебуває на молитві, Святий Дух наказує йому без жодних вагань прямувати за посланцями (20а). Дух сходить на групу людей, що оточують Корнилія (вв. 44-46), так само як це раніше відбувалося з учнями Ісуса невдовзі після Його вознесення (2:4,11; 4:31). Петро стає покірним інструментом Святого Духа.
Отже, Святий Дух вирішує проблему щодо язичників. Вони повинні бути прийняті до спільноти вірних, тому що Святий Дух привів їх до неї. Їх більше не вважатимуть нечистими людьми, взаємини з якими призводять до ритуальної нечистоти, тому що Святий Дух наказав Петрові йти разом із ними; апостол навіть залишився серед них. Твердження про те, що язичники вже більше не є нечистими, підкріплене видінням про чистих та нечистих тварин: Петро отримує наказ їсти їх, чуючи слово Божого об’явлення: «Що від Бога очищене, не вважай за огидне того» (в. 15; пор. Мр. 7:19).
У цьому епізоді Петро переживає справжнє навернення – зміну розуму й серця. Святий Дух наказує йому вирушити до язичників. Він робить висновок, який виражає в словах до людей у Кесарії (вв. 34-35): більше не існує жодних відмінностей між юдеями та язичниками, але всі є рівними перед Богом, якщо живуть згідно з Божою волею. Цей принцип присутній у Святому Письмі (пор. Втор. 10:17; Іс. 56:1-3,6-7). Петро, який отримав натхнення від Святого Духа, усвідомлює, що повинен прийняти Корнилія та його друзів у спільноту, не наполягаючи на тому, щоб вони прийняли юдаїзм. У Бога немає улюбленців, Він не робить жодних розмежувань між юдеями та язичниками і дає Святого Духа і тим, і іншим (4:31 та 10:44). Для когось, щоб бути приємним Богові, необхідно й достатньо мати справедливе серце.
Сам Ісус передбачав, що Петро повинен пережити навернення, після чого він буде «зміцнювати» своїх братів (Лк. 22:31-32). Засвоюючи правду про те, що Христос воскрес і живе в Церкві у Святому Дусі, Петро отримує здатність відмовитися від старого способу мислення та дій – навіть якщо ті дії вважалися найважливішими повноваженнями – та заохочувати інших так само жити по-новому.
У Кесарії Петро проголошує довгу промову (вв. 36-43), що є приготуванням Корнилія і його друзів до хрещення. Центральна частина катехизації новонавернених повторює головні тези його промови перед синедріоном (5:30-32), що становлять основу початкової керигми. На початку Петро проголошує, що Ісус – «посланець миру» для Ізраїля, а також «Господь Він усім» (пор. Рим. 10:12-13, цитує також Йоіл. 3:5; пор. Дії 2:21). Далі він нагадує своїм слухачам про служіння Ісуса в Галілеї, Юдеї та Єрусалимі, починаючи, як це притаманно Євангеліям, із хрещення, що його звершує Іван Христитель. Господь помазав Ісуса «Святим Духом і силою» (пор. Лк. 1:17), і той продовжив зцілювати всіх, хто перебував під владою диявола (пор. Лк. 4:17-21; Іс. 61:1-4). Апостоли – це не лише свідки смерти та воскресення Ісуса, але й здійснення Його чудес, що свідчать про наближення царства Божого, до якого язичники також запрошуються, оскільки повірили в Ісуса та в прощення гріхів у Його ім’я.
Щойно Корнилій та його друзі отримують Святого Духа (в. 44), зникають всякі перешкоди для їхнього хрещення. Бог очевидно вважає їх такими, що належать до царства. Вони отримують знак і печать цієї приналежности.
