9:1-30 – Навернення Савла
Ім’я Савла вперше згадане у фрагменті про вбивство Степана, якого Савло був свідком (7:59; 8:1а), а відтак – як гонителя Церкви (8:3). Історія про його навернення (9:1-30; пор. 22:1-21; 26:9-23) більш-менш відповідає оповіді самого Павла в Гал. 1:11-24 про те, як він переслідував Церкву та зазнав навернення. Лука, однак, не викладає всю інформацію, яку наводить Павло, але додає кілька важливих деталей, що їх ми не знаходимо в Посланні до Галатів. У Гал. 1:15-16 Павло завдячує своїм наверненням Божому об’явленню, але не розкриває всіх подробиць. У 1Кор. 9:1 він стверджує, що «бачив Господа», а в 1Кор. 15:8 – що воскреслий Ісус «з’явився» і йому, але він не асоціює це видіння зі своїм наверненням. У Діях апостолів саме воскреслий Ісус з’являється Савлові по дорозі до Дамаска (9:5).
Детальна оповідь про видіння Савла в 9:3-4,6-9 змодельована на основі видінь пророка Єзекіїля, який отримує Господню місію до народу Ізраїля (Єз. 1:27-28; 3:22-23,26). Як Бог покликав Якова в Бут. 46:2, так само Ісус називає Савла по імені, ідентифікуючи себе як «Ісус, що Його переслідуєш ти» (в. 5). Він наказує Павлові вирушити в місто Дамаск, де йому скажуть, як він має діяти (в. 6). Інші приклади з текстів СЗ свідчать, як «луска» впала із Савлових очей (в. 18а), що нагадує зцілення Товита (Тов. 11:10-15).
Із Книги Дій апостолів зрозуміло, що навернення Савла завершується його долученням до спільноти. Особливу роль тут відведено Ананії (9:10-19). Коли Ананія покладає руки на Савла (вв. 12,17), він повертає йому зір і виливає на нього Святого Духа. Цей жест, проте, має ще одне важливе значення – призначення на місію (пор. 6:6; 13:3). Хрещення Савла після триденного посту та споживання їжі (вв. 18; пор. в. 9) може означати необхідність посту перед хрещенням та прийняття причастя після хрещення в первісній Церкві (див. опис, наведений Юстином Мучеником, с. 150 у його Апології 1, 61 та 65). Сліпота Савла та відновлення його зору символізують наслідки хрещення, що їх можна трактувати як «просвітлення».
У Гал. 1:15-16 Павло, не переводячи духу, говорить про своє навернення та місію проповідувати Христа: він отримує обидва благословення одночасно. Негайно після навернення, як це описано в Діях апостолів, Савло починає проповідувати в синагогах, що [Ісус] є Син Божий (в. 20). По нетривалому часі, коли юдеї в Дамаску виступають проти проповіді Павла й намагаються позбутися його, учні допомагають йому врятуватися втечею (вв. 20-25; пор. 2Кор. 11:32-33). Такий розвиток подій повторюється в Єрусалимі, і Павло вирушає до Тарсу (в. 28-30). Зазначена ситуація започатковує алгоритм, який постійно повторюється в другій частині Дій апостолів: Павло приходить у місто, заходить у синагогу і починає проповідувати Євангеліє Христа. Спершу він, як правило, має успіх, але пізніше опозиція збирається з силами і виганяє його з міста; Павло переходить в інше місце, де починає все спочатку (пор. 13:14,50; 14:1,5,6; 17:1-2,5,10; 17:10-11,13-14). Таким чином сповняється пророцтво Ісуса, викладене в Мт. 10:14 та Лк. 9:5. У кожному місці Павло залишає невелике коло вірних однодумців, що утворюють там осередок Церкви.
* * *
Після короткого підсумку про мир та зростання Церков по всій Юдеї, Галілеї й Самарії (9:31) Лука знову повертається до Петра. Той уже полишив Єрусалим і розпочав свою місіонерську подорож через міста вздовж узбережжя, яка приводить його до Кесарії. Там він сприяє наверненню сотника Корнилія та всього його дому (Дії 10), про що згодом розповідає після свого повернення до Єрусалима (11:1-18). Далі коротко описано створення Церкви в Антіохії (11:19-30). Ця частина в Діях апостолів завершується звільненням Петра з в’язниці та смертю його переслідувача (Дії 12).
9:32-43 – Діяльність Петра
Петро прибуває до міста Лідда, що розташоване на узбережжі, на рівнині на північний захід від Єрусалима, де оздоровлює чоловіка, який був прикутий до ліжка впродовж восьми років (вв. 32-35). Зцілення Енея нагадує нам оздоровлення кривого біля Красних дверей Храму (3:1-10); це новий початок місійної діяльности Петра.
Стислий переказ завершується згадкою про рівнину Сарон, де розташоване місто Лідда, що нам нагадує Іс. 35:2. Усі обітниці про спасення викладені пророчою мовою символів у Іс. 35, що спочатку стосувалися мешканців Єрусалима: оздоровлення кривого чоловіка біля Красних дверей Храму стало знаком. Але вони відмовилися від дарованої їм благодати і забили Степана на смерть (пор. Лк. 13:34-35). Тепер Петро повертається до юдеїв, що мешкали на рівнині Сарон, що радо сприймають Добру Новину і вітають славу Божу, про яку свідчив інший знак – друге зцілення. Місіонерська подорож Петра приведе його до Кесарії та Антіохії (пор. Гал. 2:11) і, згідно з традицією, до Риму. Він перший із Дванадцятьох, хто порушує наказ «на путь до поган не ходіть» (Мт. 10:5).
Тим часом Петра кличуть до міста Яффи, де померла учениця на ім’я Тавіта. Він воскрешає її (вв. 36-42). Воскресення Тавіти творить паралель між Петром та Єлисеєм, який воскресив сина шунамійки (2Цар. 4:18-37). Цей фрагмент також нагадує ситуацію, в якій опинився Ісус, що воскресив сина вдови з Наїну та дочку Яіра (Лк. 7:11-17; 8:51-56). Таким чином Петро, учень Ісуса, продовжує діло свого Учителя.
