Розділи 6:8-7:60 – Мучеництво Степана

Мучеництво Степана – це поворотна точка історії, описаної в перших дванадцятьох главах Дій апостолів. Вона дуже тісно пов’язана з подіями, про які йдеться в главах 3-4: Петро та Іван врешті-решт уникли покарання від первосвящеників, бо релігійні лідери та саддукеї боялися реакції народу (4:21). Тепер, налаштувавши народ проти Степана, його вороги вже спроможні засудити його на смерть. Паралель з Ісусом тут простежується доволі детально й чітко.

У розповіді про мучеництво Степана існують також певні невідповідності. Усе починається з масового виступу проти нього (6:12а) і завершується діями, які можна порівняти з лінчуванням (7:58). Між цими двома фрагментами відбувається суд перед синедріоном (6:12б). Промова, яку проголошує Степан (7:1-56), не ставить за мету протиставити себе розлюченому натовпу людей, ані захистити себе в суді. Можна припустити, що існувала оригінальна оповідь (6:8-12-7:57-60), де описано, як люди, виступивши проти Степана, закаменували його на смерть. До цього варто додати опис суду перед синедріоном (зазначена деталь також нагадує події, пов’язані з Ісусом) та його промову, в якій Степан міг ставити іншу мету.

Вороги Степана – це еліністичні юдеї, такі, як і він сам, які, однак, не повірили в Ісуса. Коли вони не могли перемогти його в дискусії (6:10), то змовились убити його. До цього моменту люди були приязно налаштовані до учнів Ісуса. Вороги Степана підбурюють людей проти нього, підмовляючи їх сказати: «казали, ніби чули, як він богозневажні слова говорив на Мойсея та Бога» (6:11). Вони витягнули Степана за місто й каменували його (7:58). Порівняйте цю розповідь з історією Навота (1Цар. 21:1-16, особливо вв. 11-13).

Перед синедріоном Степана звинувачують у тому, що він передбачив зруйнування Храму (6:13), подібно до звинувачення, яке отримав Ісус (Мт. 26:60-61 та Мр. 14:57-59; пор. Ів. 2:19). Досить значна частина його промови присвячена засудженню ізраїльтян у тому, що вони постійно повстають проти Бога. Падіння Храму буде вважатися Божою карою народові за те, що він не прийняв послання, яке Господь послав йому через Свого пророка (Єр. 7:1-34).

Переказуючи біблійну історію від Авраама (7:2; пор. 3:25), Степан переповідає події, досить часто відображаючи небіблійну традицію, а не тексти книг Буття та Вихід. У давнину ізраїльтяни відкинули Мойсея, а тому повставали проти Бога (вв. 23-29 та 35-39). Щойно вони були звільнені з єгипетського рабства, як тут же впали в гріх ідолопоклонства золотому бичку (вв. 39-41). Ці події визначили їхню подальшу поведінку. Степан тут нагадує нам пророка Єзекіїля (Єз. 20:5-44), який у подробицях описав довгу історію непокори народу проти Бога і дав тлумачення вавилонського полону як Божої кари за їхній непослух.

Степан має на увазі, що юдейський народ зараз демонструє таку саму поведінку, як і його предки. Вони також «твердошиї» (в. 51; пор. Вих. 33:3,5 та Втор. 9:13), коли йдеться про золотого бичка, і «необрізані серцем та вухом» (пор. Єр. 6:10; Вар. 2:30-31). Отже, вони отримають таку саму кару, як і їхні прабатьки. Їхнє місто і Храм будуть зруйновані, і вони підуть у вигнання в чужі землі.

Наприкінці своєї промови Степан бачить видіння про Ісуса (вв. 55-56). Це те саме видіння, яке мали учні, коли Ісус возносився (1:9-11). Він бачить «Сина Людського, що по Божій правиці стоїть». Ісус, новий Ілля, має повернутися на Землю. Судний день уже близько. Саме проголошення, що Ісус – це Месія, накликає на Степана смерть (в. 57).

Убивство Степана не повинно дивувати учнів Ісуса. Ісус передбачав, що те, що сталося зі Степаном, може статися з будь-яким його послідовником, тому кожен має бути готовий до такої долі (Лк. 9:23-24; 21:12-19). Степан слідує за Ісусом до кінця. Ця оповідь завершується подвійною молитвою: Господи Ісусе, прийми духа мого!» (в. 59) та «Не залічи їм, о Господи, цього гріха!» Тим самим Степан наслідує вмираючого Ісуса (Лк. 23:46 та 34). Він впав на коліна, так само як Ісус в агонії в Гефсиманії (Лк. 23:41), а відтак «спочив». Смерть Ісусового учня не є руйнівною, це лише сон, із якого учень прокинеться одного дня (пор. 1Сол. 4:13-18 та 1Кор. 15:20). Степан може спочивати в мирі. Господь поверне йому духа, якого він присвятив Ісусові, так само як Ісус присвятив Свого духа Своєму Отцеві (пор. Пс. 31:5; 2Мак. 7:23). Похорон Степана описаний у Дії 8:2.

Мучеництво Степана є переломним моментом у Книзі Дій апостолів. До того часу всі події відбуваються в Єрусалимі, і Церква могла залишатися там. Далі сталося вбивство Степана, внаслідок чого «утиск великий постав того дня проти єрусалимської Церкви, і всі, крім апостолів, розпорошилися по краях юдейських та самарійських» (8:1). Вони звіщали Добру Новину про спасення в ім’я Ісуса (пор. 1:8). Сам процес переслідування можна порівняти з поривчастим вітром, що розвіяв зерно Слова Божого. Цей алгоритм повторюватиметься впродовж Дій, де якраз завдяки переслідуванню місіонери знаходять нові поля для своєї праці.

Попередній запис

Розділ 6:1-7 – Вибір семи дияконів

Питання про вибір нових служителів викликало розбрат серед «еліністів» («огречених») та «євреїв». Існувало дві групи євреїв, які відрізнялися за мовою ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 8:1-40 – Місія Пилипа

8:4-8 – Пилип євангелізує Самарію Пилип, один із Семи, елініст, приходить «до самарійського міста» (в. 5). Те, що він повинен ... Читати далі