Розділ 6:1-7 – Вибір семи дияконів

Питання про вибір нових служителів викликало розбрат серед «еліністів» («огречених») та «євреїв». Існувало дві групи євреїв, які відрізнялися за мовою та культурою. Еліністи спілкувалися грецькою мовою, і стиль їхнього життя зазнав відчутного впливу еліністичної культури – багато хто з них були юдеями з діяспори, що оселилися у священному місті. Євреї були палестинськими юдеями, які розмовляли єврейською чи арамейською мовами і не перебували настільки сильно під впливом грецької культури. Ця розповідь стосується обох груп, які приєдналися до громади вірних.

Згідно з Діями апостолів, непорозуміння між цими двома групами відбувалися через питання щодо піклування про вдів. Лука говорить про вдів як про визнану групу жінок, так як це показано в 1Тим. 5:3-16. Оскільки в них не було засобів для існування, вони отримували допомогу від громади «кожному за його потребою» (пор. Дії 4:34-35). Еліністи скаржилися на несправедливе ставлення до своїх вдів. Досить легко передбачити, що, оскільки їх ставало дедалі більше (в. 1), структура, започаткована раніше, вже не могла функціонувати так добре, як це було спочатку, а тому й виникла дискусія. Можливо, дехто звертався до історії про Марту й Марію (Лк. 10:38-42) як до виправдання того, щоб залишити «усе служіння» (diakonia) для інших. Мало того, імовірно, юдеї складали більшість у спільноті і нехтували еліністичною меншістю.

Щойно відбувся вибір сімох дияконів, щоб «служити при столах» (в. 2 diakonein trapezais), Дванадцять апостолів вже не повинні перейматися матеріяльними проблемами, вони перебували «завжди в молитві та в служінні слову» (diakonia tou logou). Стосунки між Дванадцятьма та Сімома нагадують відносини, які пізніше склалися між episkopoi та diakonoi, звідси наші «диякони»: пор. 1Тим. 3:8-13. Дії 6:1-6 пропонує численні вербальні паралелі з Бут. 41:33-45, де фараон зобов’язує Йосипа дбати про забезпечення Єгипту продуктами; також із Вих. 18:21-26; Чис. 11:16-30; та Втор. 1:10-18, де Мойсей обирає (сімдесят) старійшин, яких призначає відповідальними за розв’язання конфліктів, що виникають між членами спільноти.

Однак виникають певні проблеми з тлумаченням 6:1-6. По-перше, всі сім дияконів мають грецькі імена (на відміну від Дванадцятьох, більшість із яких мають семітські імена), і один із них описаний як прозеліт з Антіохії: це підтекст, який дозволяє нам зробити висновок, що новопризначені були обрані з середовища еліністів. У подальшому тексті Дій апостолів ці диякони не з’являються в жодному епізоді, як ті, що «служили при столах».

Навпаки, двоє – Степан та Пилип – показані в «служінні слова», що проповідували з «великою силою» і творили чудеса, як і Дванадцять. Еліністи в Діях апостолів виявилися дуже специфічною групою людей. Ми дізнаємося, що найбільш ранні місіонерські контакти з неюдеями здійснювали саме еліністи: Пилип проповідує в Самарії (8:5-13) і хрестить етіопського вельможу (8:26-40); люди з Кіпру та Кірінеї, йдуть до Антіохії, де проповідують не лише юдеям, але й «грекам» (11:19-20).

Ці твердження показують, що найвагомішою причиною виникнення непорозумінь між еліністами та юдеями була справа місії до неюдеїв. У певному місці тексту Дій апостолів відзначено факт розділення «апостолів», які залишаються в Єрусалимі після акту мучеництва Степана (8:1), а інші, подорожуючи з місця на місце, поширюють Добру Новину (8:4) аж до Самарії та Антіохії. Іншими словами, тоді як Дванадцять обмежувалися лише євангелізацією юдеїв на Святій Землі, еліністи, а особливо Семеро, вирушили в діаспору і почали проголошувати Боже Слово самарянам і навіть язичникам. Такий поділ місійних завдань підтверджено в тексті Гал. 2:7-9, його символічно передає подвійний опис події примноження хлібів у Мт. 14:20 // Мр. 6:43 та Мт. 15:34,37 // Мр. 8:5,8. Мт. 10:5-6, що має відображати протиріччя, яке стосується легітимности місії до неюдеїв.

Відповідно до такого прочитання нашого тексту дискусія про місіонерську тактику була розв’язана завдяки запровадженню інституту Семи, які продовжували виконувати місію серед неюдеїв, що збігалося з діяльністю еліністів, тоді як Дванадцять залишалися з юдеями і виконували місію серед них (пор. Гал. 2:9). Таким чином, Семеро мали бути для еліністів тими, ким Дванадцятеро були для юдеїв. Отже, дуже важливого значення набуває тематична та лексична збіжність між Діями 6:3-6 та Чис. 27:16-23, де Мойсей обирає Ісуса Навина не в ролі свого помічника, а в ролі правонаступника й вождя народу. Відносини між тими двома сферами місійної діяльности, відповідними місіонерами та спільнотами, що їх утримували, привертали увагу Павла (Гал. 2:2,10; Рим. 15:25-27, і т. д.).

У 6:7 читаємо про постійне зростання «Слова Божого» й навернення все більшої кількости «священиків» до віри.

Попередній запис

Розділ 4:32-5:42 – Єдність єрусалимської Церкви; апостоли перед синедріоном

4:32,34-5:11 – Єдність єрусалимської Церкви У цьому фрагменті автор змальовує єрусалимську Церкву, звертаючи особливу увагу на єдність і на те, ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 6:8-7:60 – Мучеництво Степана

Мучеництво Степана – це поворотна точка історії, описаної в перших дванадцятьох главах Дій апостолів. Вона дуже тісно пов’язана з подіями, ... Читати далі