4:1-22 – Петро та Іван перед синедріоном
Зцілення кривого та промова Петра викликали негативну реакцію з боку первосвящеників та саддукеїв, що призвело до переслідувань апостолів. Релігійні провідники, відповідальні за Храм, не бажали, щоб апостоли проголошували воскресення Ісуса, що було Господнім судом над ними за те, що вони відмовилися послухати Його, а саддукеї заперечували вчення про воскресення з мертвих (пор. Лк. 20:27). Виклик, який первосвященики й саддукеї висували перед апостолами, нагадує той виклик, який первосвященики, книжники та старійшини Храму ставили перед Ісусом протягом останнього тижня Його життя (пор. Дії 4:1-2,7-8 та Лк. 20:1-3). Інші деталі цієї події також нагадують дискусію, яка відбувалася між Ісусом і різними опонентами впродовж Його останнього тижня: пор. Дії 4:11 та Лк. 20:17-19; Дії 4:21 та Лк. 20:19. Учні Ісуса йдуть Його слідами (пор. 15:20-21).
Петро та Іван, подібно до самого Ісуса, ув’язнені проти ночі й повинні постати перед синедріоном, так як це передбачав Ісус (вв. 3-7; пор. Мт. 10:17; Лк. 22:66). Цей епізод, можливо, є більш ранньою версією оповіді, в якій Петро та Іван дискутують із керівництвом Храму (пор. вв. 10 та 14, в яких зцілений чоловік стає на бік апостолів, та в. 21, коли натовп все ще прославляє Бога за те, що сталося). Петро ще раз проголошує, що спасення дається в ім’я Ісуса, розп’ятого та воскреслого з мертвих (вв. 8-12). Можновладці розгублені, бо не знають як тепер поводитися з апостолами (вв. 13-17; пор. Лк. 20:5), та вирішують попередити Петра і Івана, щоб вони більше не говорили і не проповідували в ім’я Ісуса, адже вони були людьми не вченими (в. 13), і тому не могли бути покарані за перше порушення релігійних норм (в. 18). На цей наказ Петро відповідає, що для учнів неможливо не проголошувати події, свідками яких вони справді були (вв. 19-20). Петро підкоряється Ісусові як учителю та визнає Його вчення, яке той залишив Своїм послідовникам (Мт. 10:26-27; Лк. 12:2-3). Ті, хто слухає слово Боже, навчаються того, що саме вони мають говорити і як діяти.
4:23-31 – Спільна молитва Церкви й дар Святого Духа
Петро та Іван повертаються до своєї спільноти і розповідають вірним про погрози з боку первосвящеників і старших (в. 23). Потім усе зібрання зійшлося на спільну молитву (вв. 24-30), що нагадувало обставини, при яких молився цар Єзекія, коли його країні загрожувало вторгнення асирійського війська на чолі із Санхерівом (Іс. 37:16-20).
Спільнота учнів пам’ятає про пророцтво в Пс. 2:1-2, яке сповнилося через страсті Христа, коли «царі» (Ірод Антипа; пор. Лк. 23:6-12; Єванг. Пет. 1-2, 5с; Didasc. Apost. 5, 19, 4-5) та «князі» (Понтій Пилат) зчинили змову разом із поганами та юдеями проти Господа та Його святого Отрока Ісуса, якого Він помазав (пор. 3:13-14; грецьке слово, що має значення «слуга», тут pais також може означати «дитина»; це слово стосовно Ісуса вжито в ранніх християнських молитвах: Did. 9. 2-3 та 10. 2-3; 1 Clem. 59. 2-4; Mart. Pol. 14. 1; 20. 2; див. також Barn. 6. 1; 9. 2). Тепер учні Ісуса також є об’єктом змов, організованих проти них. Вони моляться не про звільнення від небезпеки, але про те, щоб Господь дав їм сили проповідувати Боже слово «з повною сміливістю», так як це уже робив Петро. Вони просять Бога «простягнути руку», щоб сталися знаки й чуда (Вих. 3:20). Такі чуда уповноважать учнів бути Божими посланцями (Вих. 4:1-9; пор. Дії 7:25) та свідчити правду, яку вони знають про воскресення Христа.
Петро та Іван вже здійснили зцілення Божою силою, подібно до того як це зробив Ісус (пор. Дії 2:22; 10:38; також Іс. 61:1). Після того Петро, «переповнений Духом Святим», сміливо звіщав воскресення Ісуса з такою впевненістю, що навіть його опоненти визнали, що вони неспроможні суперечити йому (пор. Лк. 12:11-12; 21:15; також Іс. 11:2). Тепер учні моляться про те, щоб і вони отримали таку саму силу.
У відповідь на їхню молитву Бог посилає їм Свого Духа, і вони сміливо звіщають Слово Боже (в. 31). Знову присутність Святого Духа проявляється в тому, що учні говорять «різними мовами», але не перебуваючи в екстазі. Вони також свідчать про воскресення Христа «з великою силою» саме тому, що вони показували «знамена та чуда» (в. 30). Далі Дії апостолів продовжують свідчити про те, як вони отримали відповідь на свою молитву.
Коли Святий Дух зійшов на учнів, місце, де вони зібралися, «затряслося». Це був знак того, що Бог почув їхні молитви в годину потреби і має прийти на порятунок, пославши їм Святого Духа (пор. Пс. 18:4-10).
