2:1-13 – Зіслання Святого Духа в день П’ятдесятниці
Учні Ісуса (можливо, не лише Дванадцять, але всі ті, про яких було згадано раніше) зібралися на свято «П’ятдесятниці». Це назва, що її отримав юдейський празник Шавуот у Септуагінті (єврейською «свято Тижнів»), який відзначають протягом семи тижнів після Пасхи (Вих. 34:22; Лев. 23:15-21; Чис. 28:26-31; Втор. 16:9-12) і який вважався празником первоплодів. Оповідь про зіслання Святого Духа на це свято нагадує нам подібні фрагменти в Дії 4:31; 10:44-46; 19:6-7. Зіслання Святого Духа супроводжують певні видимі знаки (тут – це вітер і вогонь); учні отримують хрещення Святим Духом (у в. 4 вони «почали говорити іншими мовами», або, згідно із західним текстом, «язиками», про що буде сказано пізніше).
Зіслання Святого Духа на учнів Ісуса ще раз демонструє, що Ісус виступає як новий Ілля; Ісус, що вознісся на небо, зсилає Духа на учнів, так само як Ілля зіслав «подвійного духа» на Єлисея (2Цар. 2:9-15). Учні під час Його вознесення побачили, як Ісус здіймався на небо, так само як Єлисей, бачивши Іллю, знав, що він отримає дух Іллі. В обох випадках за певними зовнішніми ознаками було зрозуміло, що духа було уділено.
Вітер і вогонь – це ознаки зішестя Святого Духа, вони нагадують нам пророцтво Івана Христителя в Лк. 3:16. Образи вітру й вогню тут належать до широкої палітри художніх засобів, що змальовують Божий суд як час збирання врожаю, коли вітер відокремлює зерна пшениці від полови й полову спалює вогонь. (Грецьке слово «вітер» у Дії 2:2, pnoe, тісно пов’язане зі словом pneuma, що, подібно як єврейське ruah, може означати і «вітер» і «дух»).
Різні прочитання в. 4 можуть вказувати, що якийсь більш ранній текст, де йшлося про те, що учні розмовляють «різними мовами» (пор. 10:46 та 19:6), набув форми сучасного наративу, згідно з яким натовп, який складався з представників багатьох народів, почув, як вони говорили «різними мовами». Щодо здатности говорити різними мовами (глосолалії) як знаку присутности Божого Духа, то ми вбачаємо тут тісний зв’язок із пророцтвом, яке часто супроводжувалося екстатичною поведінкою (пор. 1 Сам. 10:5-8 та 19:18-24; Іс. 28:7-13, цит. Павла в 1Кор. 14:21). Обидва знаки вказують на наповнення Святим Духом, хоч це можна сприймати як психічний розлад або вплив алкогольного сп’яніння, так як у Дії 2:13; пор. 1Кор. 14:22-23). Отже, коли учні Ісуса заговорили «мовами», це вважалося знаком того, що Дух Господній опанував ними. Ісус був пророком (Лк. 7:16; 24:19; Дії 3:22; пор. Мт. 21:11,46), і Його пророчий Дух відтепер перебуває на учнях, так само як дух Іллі перебував на Єлисеєві.
Заміна говоріння «мовами» на говоріння «різними мовами» можливо відображає реакцію проти надмірного використання дару глосолалії в первісних християнських спільнотах (пор. 1Кор. 14): Святий Дух спонукає апостолів висловлюватися способом, «не позбавленим значення» (1Кор. 14:9-11), так щоб це було зрозуміло для багатомовної авдиторії. Тут дар Святого Духа – це засіб для усунення наслідків змішання мов у Вавилоні, яке спричинило розсіяння людської раси (Бут. 11:1-9). З настанням нової ери, ознаменованої приходом Святого Духа, Добру Новину, яку проголошували апостоли, можуть зрозуміти й отримати люди будь-якої нації на землі, щоб внаслідок цього об’єднатися в єдину спільноту. Перелік народів (вв. 9-11), можливо, традиційний і покликаний представити «від усякого народу під небом» (в. 5), розглянуті з перспективи Єрусалима, а отже, вселенський масштаб євангельського послання полягає в тому, що воно повинно було поширюватися за межі священного міста.
Юдейське свято Шавуот установлене як нагадуванням про отримання Закону на горі Сінай (Вих. 19). Якщо та подія мала таке значення вже тоді, коли було написані Дії апостолів, то Лука міг мати намір показати нам, що зіслання Святого Духа – це Божа печать Нового Союзу й Дух як новий Закон (пор. Єр. 31:31-34; Єз. 36:25-27; Рим. 5:5; 2Кор. 3:6). Опис зішестя Святого Духа в Дії 2 має певні спільні риси з теофанією на горі Сінай у Вих. 19: «шум» та «вогонь».
2:14-41 – Проповідь Петра в день П’ятдесятниці
Недоброзичливі спостерігачі могли б насміхатися, почувши, як учні розмовляють в екстазі, що нагадувало незв’язну мову людини в стані алкогольного сп’яніння (в. 13). Петро стає на захист своїх друзів, послідовників Ісуса, вказуючи на те (не без певної іронії), що лише дев’ята година ранку – занадто рано, щоб упитися (в. 15). Відтак, говорячи вже серйозно, він посилається на пророка Йоіла (3:1-5), пояснюючи, що насправді відбулося: «Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки» (в. 17).
Головна думка у зверненні Петра до людської юрби виражена у вв. 22-24,32: юдейські релігійні провідники не визнавали Ісуса й засудили Його на смерть від рук римлян, але Бог воскресив Його, і «чого свідки всі ми». Таким чином, зрозуміло, що «Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви» (в. 36). Ця тема була постійно присутня в проповідях перших учнів (пор. Дії 3:13,15). Вони стали свідками воскресення Ісуса і своїми пророчими промовами доводили, що насправді отримали Духа пророцтва, а це, у свою чергу, стало доказом того, що Ісус, Який був розіп’ятий, зараз перебуває в славі та по правиці Бога, Який вилив Святого Духа (в. 33).
Петро проголошує Ісуса Царем, Господом і Христом. Воскресення Ісуса – це остаточне виконання Божої обітниці Давидові (2 Сам. 7:12 [LХХ]), щоб «вознести» одного із його нащадків, який би успадкував його трон (вв. 30-33). Давидове тіло розклалося в гробі, але його нащадок Ісус не був «покинутий у Шеолі», і Його тіло не «бачило зітління» (цит. Пс. 16:9-10 [LХХ]). Ісус не є безтілесним духом (пор. Лк. 24:39). Він може повернутися на землю, щоб царювати від імени Бога і встановити царство Боже.
Урочисті титули, якими Петро називає Ісуса, – «Господь» і «Христос» – ставлять Ісуса у відповідні відносини з усім людством. Вони також посилюють думку про те, що Ісус є Царем. Відтоді як Він воскрес і сів праворуч Отця, Ісус отримує титул Господа (пор. Пс. 110:1-3; Фил. 2:6-11). Ісус – це Христос, а отже – Месія, або Помазаний. Тут Пс. 2:1-6 є підставою для цього твердження. Царі та вельможі робили змову проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть, але Господь перекреслив їхні плани, піднявши Його з мертвих. Відтепер усі повинні смиренно й слухняно визнати Ісуса «Христом», адже Він єдиний, хто отримав царське помазання, щоб правити світом (пор. Пс. 2:8-9; Дан. 7:13-14).
Люди, які слухали промову Петра, «серцем розжалобились» і звернулись із запитанням до інших апостолів: «Що ж ми маємо робити, мужі-браття?» (в. 37). Вони усвідомили, що світ увійшов у нову еру, де Ісус є Царем. Люди вже не могли більше продовжувати жити й поводитися так, як вони це робили раніше. Петро закликає їх до того, щоб вони покаялися та прийняли хрещення в ім’я Ісуса Христа. Таким чином вони отримають прощення гріхів і дар Святого Духа (в. 38). Божа обітниця призначена для них та їхніх дітей. Але вона призначена також і для «всіх, що далеко знаходяться», а саме – для юдеїв діяспори і для неюдеїв (в. 39; пор. Іс. 57:19; Еф. 2:17; Дії 22:21). Мало того, спасення – це безкоштовний дар Божий, і Господь вільно закликає отримати його всіх тих, кого Він бажає нагородити. Цей дар більше не належить людям певної національности чи якомусь народові.
Ті люди, які слухали Петра, «хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три!» (в. 41). Жнива розпочалися, і багатий урожай очікує свого часу збирання.
