Розділ 1:9-26 – Вознесення; в очікуванні на зіслання Святого Духа

1:9-12 – Вознесення

Оповідь про вознесення Христа на небо в Діях апостолів паралельна до наратива в Лк. 24:50-51; але якщо попередній наратив проголошує, що воскреслий Ісус є первосвящеником і царем (пор. Пс. 110:1-4; Євр. 8:1; 10:11-13), пізніша оповідь зосереджується на тому, щоб показати Ісуса як нового Іллю та Сина Людського.

Вознесення Ісуса на небо, безперечно, нагадує нам вознесення Іллі в 2 Цар. 2:1-12. У Дії 1:11 зустрічаємо слова, що їх ангели промовляють до Ісуса, які читаємо також у 2Цар. 2:11 (LХХ). Серед юдеїв панувала думка про те, що Ілля повинен повернутися, аби приготувати Божий народ до дня Господнього (Мал. 3:23-24 [4:5-6]) і відновити коліно Якова (пор. Сир. 48:10). Ангели також передрікають повернення Ісуса тим самим чином, яким Він вознісся на небо, свідком чого були Його учні.

У повідомленні про вознесення також присутній зв’язок із Дан. 7:13-14, де сказано, що «Син Людський» приходить на небесних хмарах і з’являється в присутності Старого днями, який дає Йому владу над усіма народами, і ця влада ніколи не минеться. Ось у цьому полягає значення згаданої у в. 9 хмари, яка забирає Ісуса з-перед їхніх очей у присутність Господа, де Він отримує царську владу. Образи нового Іллі та Сина Людського зливаються. Ісус уже говорив, що Син Людський «йтиме на хмарах із силою й великою славою» (Лк. 21:27), тобто таким самим чином, як Він піднімався на небеса.

1:13-26 – В очікуванні на зіслання Святого Духа

У вв. 13 та 14 викладено перші підсумкові тези, в яких Лука пропонує своїм читачам поглянути на життя перших християн (пор. Дії 2:42-47; 4:32-35; 5:12-16,42; 6:7; 9:31; 12:24). У попередньому наративі учні після вознесення очікують зіслання Святого Духа, перебуваючи в постійній молитві, але тоді як у Лк. 24:53 вони прославляють Господа в Храмі, у Дії 1:13 місце, в якому вони зібралися для молитви, – це «горниця, де вони перебували» (пор. Лк. 22:12; також 2Цар. 4:10-11). Тут оповідь може відображати спогади з часів життя самого автора, коли послідовники Ісуса вже не відвідували Храм, але поклонялися Богові в приватних будинках.

Лука вже навів перелік Дванадцятьох у Лк. 6:14-16. Очевидно ім’я Юди не долучене до другого переліку (Дії 1:13). Одразу після Петра згадано ім’я Івана (а не Андрія); ця зміна відображає близький зв’язок Петра та Івана в Лк. 8:51; 9:28; 22:8 (пор. Мр. 14:13); Дії 3:1-4:23; 8:14.

Одинадцять апостолів присутні разом із «жінками»; можливо, з тими самими, про яких ідеться в Лк. 8:1-3; 23:49; 23:55-56; 24:1-10:23: мовчазні свідки головної таємниці віри. Згідно з ще однією інтерпретацією, ці жінки були дружинами апостолів (у ще одному рукописі додано «і дітьми»). Безперечно, до групи жінок входить «Марія, матір Ісуса». Ім’я Марії не досить виразно звучить в окремих текстах, коли мова йде про інших жінок. Лука тут, можливо, прагне провести паралель між народженням Церкви й народженням Ісуса дією Святого Духа. Більше дивує присутність Ісусових «братів». У Євангеліях члени Ісусової родини не вірять у Нього (пор. Мр. 3:21; Ів. 7:5) і протиставлені Його учням (Мт. 12:46-50; Мр. 3:31-35, але не у фрагменті Лк. 8:19-21). Тут вони вже приєднались до учнів і увірували (пор. воскреслий Христос з’являється Якову в 1Кор. 15:7). Зверніть увагу на те, що Марія посідає центральне місце: вона не лише є найближчою з-поміж усіх родичів Ісуса, але й найвідданішою серед усіх вірних жінок. Мало того, на думку Луки, вона є найпершою жінкою, яка увірувала і стала зразковою ученицею (Лк. 1:38,45).

Спільнота вірних налічувала сто двадцять членів, що означає десять разів по дванадцять (в. 15). Найперша турбота цієї спільноти, навіть до того, як Святий Дух зійшов на них, полягала в тому, щоб відновити втрату Дванадцятьох, спричинену Юдою. Саме Петро тут проявляє ініціятиву. У його першій із багатьох промов у Діях апостолів (вв. 16-22) він нагадує спільноті про зраду Юди та його долю (пор. Мт. 27:3-10), вказуючи на те, що в Писанні було передбачено, що один полишить групу Дванадцятьох і його місце займе інший (пор. Пс. 69:25; 109:8). Тепер прийшла пора вибрати когось, хто перебував поряд з Ісусом під час Його служіння, свідка Його воскресення. Вибір між двома кандидатами відбувається після молитви та кидання жеребу – методу, який досить часто використовували в стародавні часи, щоб продемонструвати вираження Божої волі (вв. 23-26). Отак Маттій «зарахований був до одинадцятьох апостолів».

Попередній запис

Розділ 1:3-8 – Останні настанови воскреслого Господа

Короткий пролог, в якому автор звертається до невідомого Теофіла (1:1-2; пор. Лк. 1:1-4) і переказує події, описані в першій книзі ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 2:1-41 – Зіслання Святого Духа; проповідь Петра

2:1-13 – Зіслання Святого Духа в день П’ятдесятниці Учні Ісуса (можливо, не лише Дванадцять, але всі ті, про яких було ... Читати далі