Розділ 1:3-8 – Останні настанови воскреслого Господа

Короткий пролог, в якому автор звертається до невідомого Теофіла (1:1-2; пор. Лк. 1:1-4) і переказує події, описані в першій книзі Луки про діяння та вчення Ісуса, які Він здійснював із самого початку аж до Свого вознесення. Фрагмент до в. 14 повторює Лк. 24:46-53, але існують певні відмінності. У Дії 2 Лука описує зішестя Святого Духа і події, які переживає новонароджена Церква.

Воскреслий Ісус продовжує з’являтися Своїм учням протягом сорока днів, даючи їм знання про царство Боже (пор. Вих. 24:18). Вони повинні залишатися в Єрусалимі й очікувати обіцяного хрещення Святим Духом (вв. 3-5).

Воскресення Ісуса продемонструвало всім учням, що Він є Христос, Месія, або «помазаний» від імени Бога, Цар, якого Господь призначив правити Ізраїлем. Переважна більшість сучасників Ісуса плекала надію про Месію, який би очолив національно-політичний рух та царство, і багато хто увірували в Ісуса, бо перенесли всі свої сподівання на Його постать. У в. 6 апостоли озвучують ці очікування: Ісус єдиний, через кого Господь має відновити царство Ізраїля. Постає лише одне запитання: коли це має статися?

Воскреслий Господь насамперед нагадує Своїм учням про те, що то не їхня справа знати час і пору, які призначив Отець (в. 7), і далі говорить про розширення їхніх можливостей (в. 8). Вони «приймуть силу Святого Духа, що зійде на них». Цей вираз нагадує Лк. 1:35, де проведена паралель між розумінням ролі Ісуса й Церкви, а отже, вказано на безперервність між життям Ісуса, під час якого виявляла себе діяльність Духа, і життям Церкви, в якому так само показала себе ця діяльність. Можна побачити подальші паралелі між розумінням ролі Ісуса та Його хрещенням у Йордані, коли на нього зійшов Святий Дух (Лк. 3:22). Таким чином, зішестя Святого Духа на учнів також є їхнім хрещенням і початком нового життя.

Для Ісуса, як і для Його учнів, присутність Духа – це прояв Божої сили. Ця сила найвиразніше видима в чудесах і зціленнях, які здійснював Ісус (пор. Лк. 5:17; 6:19; Дії 10:38). Отже, й апостоли, отримавши силу Святого Духа, будуть творити чуда та зцілювати хворих (4:29-31,33; пор. 3:12; 4:7; 6:8). Сила Святого Духа – це свідчення Бога, що підтримує апостольську проповідь. Мало того, зцілення, що відбуваються завдяки силі Святого Духа, поборюють сили зла (10:38; також Лк. 10:17-19).

Царству сатани приходить кінець, і починається царство Христа (пор. Об. 12:9-10). Дитя, що Його народила Марія, успадкує трон Давида і правитиме домом Якова, бо Воно було зачате діянням Святого Духа (пор. Лк. 1:31-35). Обітниця в 1:8 про те, що учні отримають силу того самого Духа, є відповіддю на їхнє запитання у в. 6: коли Святий Дух зійде на учнів, Господь «відбудує царство Ізраїлеві». Отже, царство тепер має інше значення, і це царство Боже, яке настало, бо воно засноване силою Святого Духа, що вже розпочав Своє діло в Ісусі і буде продовжувати діяти в учнях після зішестя на них Святого Духа в день П’ятдесятниці (пор. Лк. 17:20-21). У 1:8 Ісус каже Своїм учням, що вони повинні бути Його свідками і проголошувати народам, що Він є Месією. Очевидно, юдейські очільники, які послали Його на смерть як злочинця, заперечували твердження про те, що «Ісус є Христос». З іншого боку, Його послідовники проголошували, що Бог воскресив Ісуса з мертвих, підтверджуючи таким чином тезу про те, що Він дійсно Месія, оскільки в Писаннях були пророцтва про те, що Месія буде посланий на смерть і знову воскресне (пор. Зах. 12:10-12; Ос. 6:2; Іс. 52:13 та 53:12; Пс. 16:10-11 та ін.). Апостоли, перед якими Ісус з’явився живим (Дії 1:3, і т. д.), відтепер повинні свідчити про Його воскресення (пор. Лк. 24:48), перемогу над смертю та юдейськими релігійними провідниками, і все сказане вище доводить, що Він був посланий Богом, а отже, він є Христос (див. промови Петра в Дії 2; 3; 5; 10).

Апостоли мали стати свідками Христа в Єрусалимі, по всій Юдеї та Самарії, і навіть до краю землі. Книга Дій має за мету показати, як здійснюється це пророцтво. Слова, які проголошує воскреслий Господь, нагадують нам доручення, що його повинен здійснити Отрок Господній в Іс. 49:6: «Я вчиню Тебе світлом народів, щоб був Ти спасінням Моїм аж до краю землі!». Доручення Ісуса Христа, таким чином, є частиною Його відповіді на запитання учнів у в. 6. Божий план розвивається понад межі «відбудови царства Ізраїля». Він полягає в тому, щоб принести спасення всім народам (див. також Лк. 24:47). Бог більше не діє на користь лише одного нечисельного народу, який вважається богообраним, а натомість дає спасення цілому світові.

Попередній запис

Книга Дій апостолів та стародавня історіографія

На початку Євангелія від Луки (Лк. 1:1-4) Лука пише, що він «від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати». Для написання ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 1:9-26 – Вознесення; в очікуванні на зіслання Святого Духа

1:9-12 – Вознесення Оповідь про вознесення Христа на небо в Діях апостолів паралельна до наратива в Лк. 24:50-51; але якщо ... Читати далі