Вступне слово

Книга Дій апостолів описує життя послідовників Ісуса після Його воскресення. Це окрема історія, вплетена в загальну історію виникнення та розвитку Церкви аж до сьогодення. Крім того, що ми знайомимося з життєписом окремих людей та подіями, які формували Церкву в період її становлення, ця книга Біблії розкриває значення виразу «бути послідовником Христа, сповненим Святим Духом» у стародавні часи і в наш час.

Книга Дій апостолів розташована в середині НЗ. Вона слугує містком між чотирма Євангеліями, продовженням яких виступає, та посланнями апостола Павла, чиє служіння є однією з головних тем книги. Історично так склалося, що третє Євангеліє та Дії апостолів – це дві частини одного твору, які переповідають не лише історії про служіння, смерть та воскресення Ісуса, але й описують перші роки існування Церкви, що утворилася завдяки дії Святого Духа після Його вознесення. Автор показує безперервний зв’язок між цими двома частинами через спільні для них риси стилю, лексичне наповнення та богословський зміст. Особливо ж це можна помітити в прологах, що слугують вступними частинами до обох творів (Лк. 1:1-4 та Дії 1:1-2). Ці два тексти були розділені, коли для Євангелія від Луки було визначене місце перед четвертим Євангелієм від Івана.

Автор Дій

Автор третього Євангелія та Дій апостолів – одна і та сама особа, і традиційно Церква однозгідно приписує їхнє авторство Луці. Як правило, автором вважають того Луку, який перебував поряд із апостолом Павлом під час його ув’язнення в Римі (Кол. 4:14; Филим. 24; 2Тим. 4:11). Павло згадує про те, що він мав поганське походження; можливо, походив із Антіохії, що в Сирії. У будь-якому разі він був дуже добре обізнаний із текстом Біблії в грецькому перекладі, і найкращі тексти НЗ, написані грецькою мовою, належать саме його перу. Павло також говорить про Луку як про лікаря, і тут можна бачити певні ознаки, які вказують на його медичну освіту; у писаннях Луки присутні також свідчення про його медичну діяльність і медичні зацікавлення.

План і мета книги

Тема й структура Книги Дій апостолів викладена в 1:8, де воскреслий Христос звертається до Своїх учнів: «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі». Роль Святого Духа впродовж усієї книги є визначальною. П’ять разів Святий Дух виявляє Свій величезний вплив на групи апостолів (2:1-4; 4:31; 8:14-17; 10:44-48; 19:1-7). Чудеса та незвичайні події, які творили учні Христа, є проявами сили Духа (2:43; 5:12-16; 6:8; 8:6-8; 19:11-12). Ведена Святим Духом первісна Церква виявляла себе в кількох ключових подіях (8:26,29,39; 10:19; 11:12; 13:2; 15:28; 16:6-9). Над усіма ними вивищується Святий Дух, Який спричинив народження Церкви і спонукає людей утворювати спільноти вірних. Усе це відбувалося в атмосфері піднесення й чудесних подій, описаних у книзі.

Завдання учнів Ісуса полягає в тому, щоб бути Його свідками. Упродовж твору вони свідчитимуть, що Він воскрес із мертвих і що Бог зробив Його Господом та Христом, тобто Месією (напр., Петро: 2:14-36 та 3:12-26; Петро та апостоли; 5:29-32; Степан: 54-60; Пилип: 8:5,35; Савло: 9:20; Петро: 10:34-43; Павло: 13:16-41 та ін.). Знаки, які є проявами сили Святого Духа, – це Боже засвідчення правди, яку вони проголошують. Починаючи зі Степана, всі ті люди були готові підписати свої свідчення власною кров’ю (по-грецьки «свідок» – martyr).

У Дії 1:8 накреслено план цілої книги. У перших восьми частинах події відбуваються в Єрусалимі. Після вознесення Христа та зішестя Святого Духа на день П’ятдесятниці ми знайомимося з життям спільноти в Єрусалимі, яка свідчила про Ісуса через Петра та апостолів, про їхні перші протистояння з представниками Храму (гл. 1-5). Мучеництво Степана (гл. 6-7) та переслідування, які почалися після того, спонукають багатьох учнів залишити Єрусалим, але коли вони розпорошуються по усій Юдеї та Самарії, то поширюють Добру Новину в цих краях (8:1). Це головна тема, розкрита в главах 8-12. Фактично унаслідок вигнання учнів Христових із Єрусалима під тиском переслідування Добра Новина шириться аж до Фінікії, Кипру та Антіохії, найважливішого міста в тому регіоні (11:19). У 8:26-40 перший язичник із африканського континенту стає членом Церкви. Римлянин Корнилій проходить обряд хрещення в 10:48, а в 11:20 ми дізнаємося, що Євангеліє було проповідуване язичникам в Антіохії. Однак лише завдяки служінню Павла Євангеліє поширюється на теренах Малої Азії, Македонії та Ахаї (Греції), і Павло поширює Добру Новину не лише серед юдейських спільнот, що існували в тих місцях, але й серед поган (починаючи з гл. 13 і далі). Книга завершується дуже несподіваною сценою повернення Павла до Риму. Рим не вважали «краєм землі» навіть у контексті тогочасних географічних уявлень, це була столиця імперії, якій підпорядковувалась Юдея. Добра Новина про Ісуса Христа поширювалася «з відвагою повною беззаборонно» (28:31).

Хоч книга носить назву «Дії апостолів», вона містить опис життєвих подій не всіх апостолів, а лише двох – Петра й Павла. Петро є головним героєм першої частини книги (гл. 1-12), яку можна було б назвати «Дії Петра». Проте Петро не один. Поряд із ним ми завжди бачимо Івана в перших главах, а Степан і Пилип – це герої гл. 6-8. Гл. 13-18 – це «Дії Павла». Спершу Павло виступає в ролі місіонера (гл. 13-20), далі він потрапляє у в’язницю до римлян в Єрусалимі (гл. 21-23), а відтак стає в’язнем у Кесарії (гл. 24-26) і, нарешті, дорогою до Риму він переживає пригоди під час подорожі (гл. 27-28). Павло має однодумців, що подорожують разом із ним, особливо варто відзначити Варнаву, який був його спонсором і ментором, а також Силу, Тимофія, Прискиллу та Акилу. Обидві частини книги насправді не є цілковито відокремленими одна від одної. Ми зустрічаємо Павла (що фігурує під іменем Савло) на сторінках книги «Дії Петра» і знайомимося з історією його навернення (гл. 9), а Петро знову з’являється в «Діях Павла», бо має взяти участь у соборі в Єрусалимі (гл. 15). Ця подія є ключовим епізодом усієї книги. Саме в цьому фрагменті показане ставлення до навернених язичників, що розглядається відповідно до рішення, що його пропонує Яків, який очолив єрусалимську спільноту. Упродовж усієї книги Лука проводить багато паралелей між двома героями, яких він зображає такими, що доповнюють один одного, творячи фундаментальну єдність.

Попередній запис

Лука – автор Євангелія та Дій апостолів

Лука – автор єдиного Євангелія, що містить передмову (вступ до літературного твору, в якому письменник декларує свій задум), де проголошує, ... Читати далі

Наступний запис

Книга Дій апостолів та стародавня історіографія

На початку Євангелія від Луки (Лк. 1:1-4) Лука пише, що він «від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати». Для написання ... Читати далі