На суді перед первосвящеником Ісус посилається на це видіння Даниїла та асоціює Себе з Сином Людським. Цим відважним кроком Ісус заявив, що Він представляє Божий народ, як Син Людський зробив це в Даниїловому сні. Це дуже вражає, зокрема, коли візьмемо до уваги той факт, що Він сказав це перед первосвящеником та синедріоном (Єрусалимською радою) – єврейськими правителями, які вважали себе чинними представниками народу. Просто перед ними і просто в їхньому штабі в Єрусалимі Ісус відважно каже їм, що це Він виконує цю роль. Він є Сином Людським, правдивим представником Божого народу. І що Бог визволить Його від Його ворогів і дасть Йому панування над усіма народами. Сильні слова мовлені нещасним обвинуваченим на суді, особливо якщо зважити на те, що життю його скоро кінець!
Але це ще не все. Якщо Ісус заявляв про Себе як про переслідуваного Сина Людського на цьому суді перед первосвящениками, що Він тим самим говорив про Своїх обвинувачів? В Ісусовому переказуванні цієї традиційної історії з Книги Даниїла, провідники Єрусалима постали в ролі звірів, які переслідують Сина Людського. Тепер вони є ворогами євреїв, бо противляться тому, кого Бог послав звільнити Божий народ.
Чи відчуваєте ви кульмінаційний момент? Ісус каже про те, що провідники Єрусалима стали подібними до поганських монстрів, які століттями гнобили євреїв. Провідники Божого народу стали ворогами Божого народу. Головні священики стали головними звірами[1]. Ісус просто вже не міг завдати гіршого удару Своїм обвинувачам. Нічого дивного не було в тому, що Каяфа розірвав на собі одіж та крикнув: «Богохульство!» А інші члени синедріону в той час били Його, плювали в обличчя та кричали, що Він заслуговує на смерть.
Суд перед Пилатом
Євреї, які були в ті часи під пануванням Римського права, не мали влади стратити когось самі. Ось чому первосвященики видали Ісуса Пилатові, римському управителю, який владарював над Палестиною.
Читач 27-ї глави Євангелія від Матвія мав би зауважити, наскільки відрізнявся суд над Ісусом у Пилата від того, що було в Кайяфи. Як місцевого управителя Римської імперії Пилата не цікавило ставлення Ісуса до Святині. Його також не цікавило те, що Ісус називав Себе Сином Людським з Даниїла 7, чи думка Ісуса стосовно первосвящеників. Пилат властиво мав до Ісуса лише одне питання, і це питання було політичним: «Чи Ти Цар Юдейський?» (Мт. 27:11).
У Римському світі не могло бути царя, крім кесаря. Будь-яке протистояння Римові мало бути негайно повалено. Будь-якого бунтівного царя чекала страта. Тож Пилат намагався дослідити, чи Ісус справді був бунтівним царем та реальною загрозою для імперії.
Пилат швидко усвідомив, що Ісус не був звичайним ватажком повстанців, який становив загрозу Римському праву. Він знав, що справжня проблема суду над Ісусом стосувалася релігійного бунту стосовно єврейської влади (пор. Мт. 27:18). Пилат бажав відпустити Ісуса, але не міг встояти під тиском натовпу, який під намовлянням первосвящеників вимагав розп’яття Ісуса. Іванове Євангеліє розповідає, що натовп навіть погрожував Пилатові, кажучи, що коли той відпустить бунтівного царя, то покаже себе зрадником кесаря: «Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві.» (Ів. 19:12). Найменше, чого бажав Пилат, було те, щоб такого роду звинувачення дійшли до вух кесаря в Римі. Побоюючись бунту та втратити посаду, Пилат здався і видав Ісуса на розп’яття (пор. Мт. 27:26).
Остаточний вибір
Посеред зростаючого бунту, який супроводжував суддівський процес, Пилат запропонував євреям відпустити їм одного з в’язнів, Ісуса або чоловіка на ім’я Варавва. «Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?» (Мт. 27:17). Він дав натовпу можливість вибрати, і вони вибрали Варавву, викрикуючи, щоби розіп’яли Ісуса на Хресті.
Ким був цей таємничий в’язень на ім’я Варавва? І чому натовп вибрав його, а не Ісуса? Варавва єврейською означає «син отця». Крім вказування імені цього чоловіка, Матвій не каже нам про нього майже нічого. Але він подав нам одну малу деталь, яка має велике значення. Він каже нам, що Варавва був «в’язень відомий», таким відомим, що Матвій міг припускати, що його читачі не мали жодних сумнівів щодо особи Варавви, про котрого йде мова. Цей Варавва був відомий тим, що його було засуджено за вбивство під час бунту (пор. Мр. 15:7; Лк. 23:19; Ів. 18:40).
Тож коли Пилат стояв перед натовпом із цією пропозицією, євреї стояли перед остаточним вибором: бунтівник Варавва чи Ісус. Але це був не лише вибір між двома різними в’язнями. Це був символічний вибір між двома різними способами бути Ізраїлем. Хто був справжнім ізраїльтянином? Хто був справжнім сином Отця?
Котрою дорогою піде народ? Дорогою Варавви чи дорогою Ісуса? Стежкою гіркого націоналізму чи стежкою запрошення (до Царства) відкинених та поган? Дорогою війни, помсти та військових дій чи дорогою миру, прощення і терпеливого витривання в терпіннях?
Остаточно дійшло до вибору між дорогою революційних сепаратистів і Хресною дорогою. Натовп вибрав першу, а Ісус пішов другою.
[1] Христофор Райт, Пізнання Ісуса в Старому Заповіті – Chris Wright, Knowing Jesus Through the Old Testament (Downers Grove, IL: Inter Varsity Press, 1992), 152-53.
