Римське розпинання на хресті було болісною смертю, яка мала наводити жах на інших. Такий спосіб страти мав на меті не лише заподіяти злочинцеві смерть, але й завдати йому якнайбільшого болю та упокорення.
Саме розпинання не мало на меті пошкодити життєво необхідні органи та спричинити негайну смерть через кровопролиття. Воно радше мало призвести до повільного та болісного вмирання через шок удушення, коли дихальні м’язи поступово втомлювались, – процес, який міг тривати декілька днів.
Це мало спричинювати максимальне упокорення. Засуджену особу оголювали, їй завдавали тридцять дев’ять ударів бичем та прив’язували або прибивали до хреста. Тоді хрест піднімали, а перехожі мали насміхатися з розп’ятого. У цьому процесі народ мав чітко бачити, що очікує того, хто відважиться бунтувати проти Римського права.
Усе це було строгим посланням народові, такому як єврейський, який перебував під пануванням Римської імперії. Це мало ніби промовляти: «Ми пануємо над усією вашою нацією. Ми можемо робити з вами все, що нам заманеться. Можемо навіть брати ваші тіла, прибивати до перекладин дерев та завдавати вам цієї жорстокої та болючої смерті. Навіть і не думайте бунтувати проти нас». Ось чому хрест для євреїв був гірким символом їхньої безнадійної ситуації і постійно нагадував їм про їхнє підпорядкування римлянам.
Розіп’ятий Месія?
Зважаючи на все це, стає зрозуміло, чому багатьом євреям першого століття було тяжко сприйняти Месію, якого розп’ято. Вони очікували на Месію, який поведе їх у переможній битві над їхніми іноземними визискувачами та принесе свободу їхній землі. Багато дивилося на Ісуса, що помирав на хресті, та запитували себе: «Як Він може бути Месією? Месія мав перемогти римлян, а не бути переможеним ними!» Ісус зовсім не виглядав переможцем, царем. В їхніх очах Він радше здавався їм причиною втрати шансу – ще одним месією-невдахою, який розчарував народ. Тож нічого дивного, що деякі з народу насміхалися з Нього на Голгофі, викрикуючи: «Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому!» (пор. Мт. 27:39-44).
Таїнство Хреста бентежить людей і сьогодні. Якщо Ісус був обіцяним Месією, то чому Він помер такою трагічною смертю? Тож розглянемо, чому момент поразки Христа є властиво Його найбільшою перемогою, Його цілковите самоприниження є Його найбільшим піднесенням, а Його смерть на Хресті є властиво Його сходженням на трон як Месії-Царя. Один натяк на таке таїнство Хреста міститься в Таємній вечері, де Ісуса зображено як Пасхальне Ягня.
Нова Пасха
Сам факт того, що Ісуса було видано та розп’ято під час святкування Пасхи, для тогочасних євреїв мав велике значення. Це щорічне святкування було святом усіх свят, яке підбивало підсумок усієї історії Ізраїлю та будило їхні надії на нову еру, що принесе свободу від іноземних гнобителів і прощення гріхів Ізраїлю.
Однією з причин того, чому Пасха була таким важливим святом, було те, що євреї в цей день згадували ту доленосну ніч, коли Бог звільнив Ізраїль із рабства в Єгипті за часів Мойсея. Незважаючи на численні кари, які падали на єгиптян, фараон укотре відмовлявся відпустити ізраїльтян. Але проти ночі цієї першої Пасхи Бог настановив ізраїльтян зарізати непорочне ягня, запекти на вогні та з’їсти, а його кров’ю помастити одвірки їхніх дверей. Цієї ночі всіх первенців Єгипту було вбито, а ізраїльські первородні сини були помилувані, бо Ягве «пройшов повз» їхні доми, які були помащені кров’ю ягняти (Вих. 12). Після цієї десятої і найбільш суворої кари фараон нарешті звільнив ізраїльтян з рабства, і народ вночі втік з Єгипту. Таким чином, ця перша Пасха принесла відкуплення Ізраїлю з рабства та надала їм національної ідентичності як Божого вибраного народу.
Наступні покоління ізраїльтян пам’ятали про цю фундаментальну подію через святкування Пасхи. Кожного року вони жертвували ягня та споживали цю священну їжу, яка символізувала їхню солідарність зі своїми померлими предками часів першої Пасхи і Виходу.
Ще однією причиною святкування Пасхи було те, що вона не лише нагадувала минуле, але й зверталась у майбутнє, щоразу, коли євреї благали Ягве відомстити за Свій народ знову. Особливо в часи Ісуса Пасха асоціювалася з великими месіанськими очікуваннями та надіями на новий вихід. Що Бог зробив колись через Мойсея, те Він зробить знову через Месію. Те, що Бог заподіяв фараонові та єгиптянам, те саме заподіє Пилатові та римлянам. І багато євреїв вірило, що Бог знову здійснить цей новий вихід на свято Пасхи. Справді, стародавня Пасхальна поема, яку використовували в Літургії синагоги, змальовує чотири великі події з історії спасіння, які трапилися саме в цей календарний день – свято Пасхи: сотворення вселенної, завіт з Авраамом та визволення ізраїльтян з Єгипту – усі ці події відбувалися під час Пасхальної ночі. І згідно з цією поемою в цю саму ніч майбутній месіанський цар, як очікувалось, принесе відкуплення євреям[1].
Уявіть собі, які сподівання щодо месії мали наповняти серця учнів, коли Ісус настановляв їх щодо приготування Пасхальної їжі. Це мало бути їхнім найбільшим очікуванням наприкінці тижня. На початку того тижня учні споглядали, як їхній Учитель входить у місто Давида, Єрусалим, у царський спосіб, сидячи на осляті. Вони були свідками того, як народ називав Його своїм царем. Вони бачили, як Він очищав святиню, так як це колись робили царі Ізраїлю. А тепер, коли Пасха вже так близько з усіма месіанськими надіями, пов’язаними з цим святом, дехто з учнів, хто готував Пасхальну вечерю, міг запитувати себе, чи не є це саме та ніч, коли Ісус здійснив Свою місію: «Чи не є саме ця Пасха, на яку ми очікували? Чи не є це Пасхальна ніч, коли Месія започаткує новий вихід та визволення нашого народу?»
[1] Поема чотирьох ночей -This poem, called the”Poem of the Four Nights», is found in the Targum Neophyti, an Aramaic paraphrase of the Old Testament used for synagogue worship. See Neophyti I, vol. 2 (Madrid-Barcelona, 1970), 312-13, as cited in Lucien Deiss, It’s the Lord’s Supper (London: Collins, 1975), 35.
