Агнець Божий. Матвій 27:27-66

Найбільш разючим є те, що про Пасхальне ягня ніде не згадано в розповіді про Таємну вечерю. Споживання ягняти мало відбутися в найважливіший момент святкування Пасхи. Але саме в момент, коли треба було споживати ягня, Ісус зробив щось дуже несподіване:

«Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Мт. 26:26-28).

Замість Пасхального ягняти Ісус сказав їсти Його тіло. Замість жертовної крові ягняти Ісус сказав, що в жертві проливається Його кров. Під час цієї трапези Ісус показово наперед зробив те, що станеться у Велику п’ятницю. Ламання хліба символізувало те, як Ісусове тіло буде скоро розламаним на хресті. Чаша крові, яка проливається, символізувала те, як Ісусова кров скоро буде пролита на Голгофі. Ісус символічно казав, що Він – немов Пасхальне ягня. Як Пасхальне ягня було принесено в жертву, щоби звільнити ізраїльських первородних синів в Єгипті, так Ісуса буде пожертвувано, щоби звільнити Божого первородного сина, народ Ізраїлю (пор. Вих. 4:22).

Стан нації

Інше вікно, через яке ми заглянемо в Таїнство Хреста, міститься в Ісусовій місії як Месії-Царя, що представляє весь Ізраїль. Пригадайте третю главу, де ми бачили, що євреї розглядали свого царя, як такого, що представляє всю націю. Він був ізраїльським царським представником, що вбирав у себе весь народ, тому коли щось сталося з царем, то вважали, що це сталося з усім народом. Тепер подивимось, як Ісус перебрав на Себе роль месіанського представника, що приведе історію Ізраїлю до її завершення на Хресті та поведе людей до їхнього остаточного призначення. Щоби розгледіти це, нам спочатку потрібно звернутися до одного елемента Ізраїльської традиції, який, можливо, найбільше формував погляд євреїв на їхню трагічну історію та надію на віднову Ізраїлю: урочистий завіт, в який увійшов Ізраїль з Ягве в книзі Второзаконня.

Цей фундаментальний завіт було укладено якраз перед самим входженням Ізраїлю в Обіцяну Землю. Він передбачав для Ізраїлю дві дороги, які визначили весь подальший курс їхньої історії аж до часів Ісуса. Одна дорога була дорогою вірності і завітного благословення, а друга – це дорога невірності та руїни. Мойсей сказав народові, що якщо вони будуть вірними Ягве, то в Обіцяній Землі будуть блаженними. Але якщо виявляться невірними, то позбавлять себе Божих благословень та стягнуть на себе численні прокляття. Трясця, хвороби, сліпота і проказа вкриють землю. Чужоземні армії постійно нападатимуть на їхній народ.

Остаточним прокляттям, однак, було вигнання: поганські імперії проженуть ізраїльтян з Обіцяної Землі і поведуть як рабів у неволю. Навіть їхнього царя буде видано в руки поган, а Ізраїль буде цілковито зруйновано. Через усі ці жахіття, які впадуть на Ізраїль, нічого дивного не було в тому, що Мойсей описав жахи проклять як своєрідну завітну смерть: «Сьогодні взяв я за свідків проти вас небо й землю, життя та смерть дав я перед вами, благословення та прокляття. І ти вибери життя, щоб жив ти та насіння твоє» (Втор. 30:19).

На жаль, Ізраїль не обрав шляху вірності заповітам. Відкидаючи Бога, Який хотів їх благословити, Ізраїль знав, що терпітиме болючі наслідки життя, позбавленого благословення, згідно з пророцтвом Второзаконня. Відповідно до пояснення пророка Даниїла, це було основою розуміння сумного стану, в якому перебував Ізраїль, коли був під гнітом іноземців: «І ввесь Ізраїль переступив Закона Твого, і відвернулися, щоб не слухатися Твого голосу, і було вилите на нас те прокляття й та присяга, що написана в Законі Мойсея, Божого раба, бо ми прогрішилися Йому» (Дан. 9:11).

Друзі в нещасті

Яким чином Христова смерть на хресті визволила Ізраїль від цих жахів? Деколи Ісусову справу відкуплення зображають так, ніби Він просто принизив Себе і взяв на Себе покарання, які належали нам, через розп’яття Себе. З цієї перспективи Ісус був невинною жертвою, яка взяла на себе наш засуд на смертну кару, звільняючи нас таким чином від Божого гніву, на який ми, як грішники, справді заслужили.

Писання, однак, кажуть нам про таїнство Хреста щось більше. Як месіанський представник народу, Ісус помер не лише як замінна жертва замість Ізраїлю, але із солідарності з Ізраїлем, особливо в часи його найбільшого нещастя. Через Своє служіння Ісус зійшов до найтемніших закутків Свого народу, щоби зустрітися з людьми в місцях, де вони найбільше страждали, а сила найбільше панувала. Він досяг сліпих і кривих. Він доторкався до прокажених і мертвих, до кого не можна було доторкатися. Він увійшов у тісні стосунки з людьми, яких вважали за найбільших грішників. Він навіть наближався до біснуватих, щоби звільняти їх від поневолення сатаною. Кожним Своїм жестом Ісус ідентифікував Себе з грішниками та відкинутими, яких вважали ритуально нечистими та відчуженими від завіту. Однак замість бути занечищеним через них, Ісусова святість перемагала їхню нечистоту, приносячи фізичне здоров’я та завітну віднову. Таким чином, Ісус зустрічався з людьми народу Ізраїлю в долині їхнього страждання та гріха, щоби з’єднатися з ними в їхній безнадійній ситуації та піднести їх до благословення і нового життя.

Вершина цього всього настала на Хресті. Тут Ісус занурився в глибини агонії Ізраїлю. Як ізраїльський представник, Месія-Цар, Він увійшов у найбільші страждання народу, який терпів від чужоземного гніту, і Сам був виданий та розіп’ятий поганськими ворогами. І саме тут, на Хресті, Ісус зробив остаточний крок, щоби зустрітися з Ізраїлем у його найнижчій точці – у стані завітної смерті.

Єднаючи Себе з Ізраїлем у його відчуженості від Бога та його завітній смерті як нації, Ісус міг піднести народ з могили у Воскресінні.

Єднаючи Себе з глибинами ізраїльських терпінь у Велику п’ятницю, Він міг воскресити Ізраїль з Собою у Великодню неділю. Це було справжньою перемогою Месії. Він насправді звільнив народ згідно з пророцтвами пророків, але не в той спосіб, як багато цього очікували. Це було не тріумфом над кесарем, Іродом і Римською імперією, а перемогою над справжніми ворогами євреїв – гріхом, смертю та силами пекла. Це була битва, виграна не мечем та військом, а терпеливим витриванням у стражданнях і через радикальне вилиття любові та прощення. Це було не остаточним географічним вигнанням через неможливість управляти своєю землею, а закінченням періоду глибшого духовного вигнання Ізраїлю, кінцем стану від’єднання від Бога.

Попередній запис

Кульмінація Хреста. Матвій 27:27-66

Римське розпинання на хресті було болісною смертю, яка мала наводити жах на інших. Такий спосіб страти мав на меті не ... Читати далі

Наступний запис

Адамова родина. Матвій 27:27-66

Ізраїль, однак, не був єдиною нацією, яку Ісус прийшов спасти. Усі діти Адама страждали внаслідок життя, яке було відчужене від ... Читати далі