Сонця не видивишся (Лк. 2:22-40)

Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу.

Сьогоднішнє Євангеліє – це багатошаровий парадокс. Людина насправді нічого не має – бо все є даром. Отож, віддає те, чого не має, але Бог у неї цього не забирає, а навпаки – помножує це.

Що більше людина всього позбудеться, то більшим буде даром. Що більше даватиме, то більше матиме. Без огляду на те, як довго ділитиметься, їй ніколи нічого не забракне.

І зовсім немає чого боятися. Адже неможливо вичерпати моря чи видивитися сонця. Бог такий, як море, як сонце, – невичерпний у Своїй любові.

Попередній запис

Повертаємося... іншими (Лк. 2:16-21)

Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано. Могло б ... Читати далі

Наступний запис

Чия ми власність? (Лк. 2:22-40)

Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу. Звідки взявся в Ізраїлі звичай приносити до святині первенців? ... Читати далі