Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!
Ми схильні здійснювати всепалення та приносити Богові жертви. Особливо схильні тоді, коли інші дивляться на нас. Євангеліє нагадує, однак, що потрібне щось інше, щось, чого не видно, чого не можна препарувати, зважити, сфотографувати. Потрібна любов.
Уже вустами пророка Ісаї Бог скаржився: «Нащо Мені многота ваших жертов? – говорить Господь. – Наситився Я цілопаленнями баранів і жиром ситих телят, а крови биків та овець і козлів не жадаю! Як приходите ви, щоб явитися перед обличчям Моїм, хто жадає того з руки вашої, щоб топтали подвір’я Мої? Не приносьте ви більше марнотного дару, ваше кадило огида для Мене воно; новомісяччя та ті суботи і скликання зборів, не можу знести Я марноти цієї!… Новомісяччя ваші й усі ваші свята ненавидить душа Моя їх: вони стали Мені тягарем, Я змучений зносити їх» (Іс. 1:11-14). Весь цей уривок є воланням Бога про наше навернення, преображення, очищення, про життя, вільне від гріха.
Слова Ісаї можна усучаснити. Можемо собі уявити, що сьогодні пророк волав би: «Що Мені з ваших грошей, які кидаєте на тацю, що Мені з ваших замовлених Служб Божих? Хто вас просив витоптувати дорогу до храму? Ненавиджу ваші процесії, пісні, богослужіння й урочистості вони стали для Мене тягарем». Можливо, це були б такі слова, а може, трохи інші. Але такою самою, без сумніву, була б суть – незмінна споконвіку: «Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе! […] Коли ваші гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, то стануть мов вовна вони!» (Іс. 1:16,18). Бога передусім цікавить наше серце.
