Розділ 21:1-25 – Ісус посилає учнів виконувати місію

У першій частині було сказано, що біблісти вважають Ів. 21 доповнення до тексту Євангелія, доданим учнями євангелиста чи одним із церковних редакторів. Цей «додаток», як стверджують, був приєднаний з метою відновити авторитет Петра в Євангелії та в спільноті Івана (вв. 1-18) і таким чином зробити це Євангеліє прийнятним для вселенської Церкви. Інші вважають, що мета полягала в тому, щоб пояснити чому, на противагу поширеному очікуванню, улюблений учень уже помер (пор. вв. 21-23). Але, як про це говорилося раніше, у рукописах відсутня доказова база про те, що Євангеліє коли-небудь існувало без гл. 21. Цю останню главу Євангелія, яка на перший погляд виглядає як доповнення, можна пояснити по іншому.

У риториці судочинства, яку ми використовували в цьому коментарі, Ів. 21 служить demonstratio вчення, яке Ісус дав Своїм учням у гл. 13-17 про залежність їхнього життя та місіонерських плодів від Нього самого. Вказана глава ілюструє це у два етапи: діяти без Ісуса (як впродовж тривалої нічної риболовлі) – марна справа; Він єдиний, хто зробить можливою місію учнів (вв. 1-8) і підтримує їхнє життя та любов протягом цієї місії (вв. 9-23).

Перед воскресенням Ісус єдиний у Писанні, хто посланий Богом. Лише після Його воскресення послано учнів, і вони розсіяні по світу з місіонерською метою, на відміну від викладеного в синоптичних Євангеліях (пор. Мт. 10; Лк. 10-24). Порядок, який ми зустрічаємо в Євангелії від Івана, чітко виражає думку, що викладена в 4:35-38, про те, що всі учні – це плід єдиного місіонерського діла; їхня участь у Його місії належить до стадії збирання врожаю, що є привілеєм для учнів, які з радістю сприймають цю місію як отриману нагороду.

21:1-8 – Діяти без Ісуса – марна справа

Отже, учні залишили Єрусалим і повернулися до Галілеї. Число сім символізує повноту, і ми неначе бачимо усіх їх в обличчя. Петро, призначений у синоптичних Євангеліях їхнім лідером, іде ловити рибу. Усі інші чинять за його прикладом. Деякі богослови вважають, що Петро та інші просто повернулися до свого попереднього заняття – риболовлі, як про це сказано в синоптичних Євангеліях. Ми не бачимо достатньо доказів на користь цієї думки. Крім того, з семи учнів лише Петро та сини Зеведеєві були рибалками. Цей епізод зосереджується на «третій» (чи заключній?) появі Ісуса перед апостолами (вв. 1,14).

Як і в наративі про весільний бенкет у Кані Галілейській, ця оповідь є досить загадковою; тут немає жодного зайвого слова. Розвиток подій дуже простий. Учні самі вирішують піти ловити рибу під керівництвом Петра. Немає згадки про те, що Ісус їх супроводжує. Дія відбувається вночі (найсприятливіший час, щоб зловити найбільше риби). Але якщо говорити про місіонерську роботу на ниві Ісуса, нічний час не є найсприятливішим. Ніч уособлює темряву, протиставлену Ісусові, Який є Світлом. На світанку Ісус виходить, щоб зустріти їх, і чує зізнання, що їхні зусилля впродовж ночі бути марними. Тоді Він спрямовує їх закинути сіті з правого боку (тобто зробити це правильно). Вони виловлюють стільки риби, що не в змозі втягнути її всю до човна. Улюблений учень завдяки чудесному улову впізнає, що постать на березі – це Господь. Знову Петро бере на себе обов’язки лідера в стрімкому, притаманному для нього стилі (в. 7), залишаючи інших тягнути улов. Урок зрозумілий. Лише в Ісусові та завдяки Йому учні приносять плід у великій кількості (пор. 15:5).

21:9-23 – Ісус підтримує життя та місію учнів

Коли учні виходять на берег, вони бачать, що жар уже розкладено, а на ньому смажиться риба. Цей факт переконує нас, що теза, висловлена в 4:35-38, про те, що плоди місіонерської діяльности учнів Ісуса (у цьому фрагменті вони показані як багатий улов) є лише частиною фази жнив Ісусової місії (що тут представлена у вигляді багатого улову). Учні насичуються їжею зі свого власного улову, і це винагорода за їхню роботу. Коментарі дають різні пояснення щодо символічного значення числа 153. Це число може символізувати повну кількість церков у часи, коли жив євангелист: 150 у діаспорі та три в Юдеї, Самарії й Галілеї. Яким би не було справжнє значення, ця кількість риби в непошкоджених сітях показує достаток і єдність.

Сніданок, який Ісус готує і подає Своїм учням, нагадує нам Євхаристію, хоч фраза про «благодарення» пропущена у в. 13. Цей епізод також нагадує нам сцену зустрічі учнів Ісуса по дорозі до Еммаусу. На перший погляд, у цьому епізоді ми не бачимо жодної мети, яку б учні ставили перед собою, перш ніж вирішили ловити рибу. Радість, що, мабуть, охопила учнів від несподіваного і такого великого улову, нагадує сцену, коли серця двох учнів полум’яніли з радости, коли Ісус пояснював їм Писання. Коли Ісус роздає їм хліб, вони нарешті упізнають Його (пор. в. 12).

21:15-25 – Місія Петра та улюбленого учня

Важливість місії Петра найкраще показана в контексті метафори про Доброго Пастиря; цей аспект коротко розглянуто в коментарі до гл. 17. Тут ми маємо приділити увагу таким моментам: Ісус спершу вповноважує Петра на його місіонерську діяльність і дає йому матеріяльне забезпечення ще до того, як довіряє йому піклуватися про Своїх овець та ягнят. Запитання про те, чи Петро любить Його, яке Ісус повторює тричі, викликає в нашій пам’яті самовпевненість Петра, коли він запевняв Ісуса у своїй любові в 13:37. Його триразове відречення від Ісуса продемонструвало його неспроможність дотриматися обіцянки (18:17,25-27). Тоді він надіявся на власні сили. Тепер Ісус дає йому можливість навчитися, що бути спроможним любити Ісуса навіть під страхом смерти – це дар від Бога. Тепер він отримує дар, який йому дає Ісус, чиї слова (в. 18) здійснюють те, що означають. Завдяки цьому дару Петро отримує повноваження йти за Ісусом упродовж усього шляху своєї місії, навіть під страхом смерти. Усе це він не міг зробити раніше, розраховуючи на власні сили (13:36,38).

Цей епізод виводить на перший план авторитет Петра. Владні повноваження, які отримав Петро, не роблять його власником овець. Вівці належать Ісусові: «Паси вівці Мої!», «Паси ягнята Мої!». Петра можна описати як управителя дому, який повинен вчасно забезпечувати мешканців дому поживою. Його роль стосовно овець – це турботлива й ніжна любов, прикладом якої є любов Доброго Пастиря. Вівці в кожний момент свого існування належать Ісусові, і Петро не наділений повноваженнями вирішувати долю будь-якої з овець. Ця теза проілюстрована у в. 20. Ісус наказує Петрові перестати перейматися долею улюбленого учня; Ісус сам переймається долею Петра.

Як би не було, вв. 22-24 дозволяють нам припустити, що улюблений учень на час написання книги чи саме цієї глави вже помер, але це лише припущення. Наприклад, в африканському контексті оповідач може говорити про себе чи про когось іншого в третій особі. Ця культурна особливість, що демонструвала повагу, не була чужою також юдейській та іншим семітським культурам (пор. Бут. 44:6-10, 18-19). Важливо зазначити, що свідок поза контекстом Євангелія був безпосереднім учасником подій, описаних у Євангелії; зазначена оповідь вказує на Ісусову особисту любов до цієї людини.

Незважаючи на те що в. 25 можна умовно розглядати як дублювання 20:30-31, все ж таки він слугує доречною підсумковою тезою до цілого Євангелія. Відтепер це твердження вміщує обидва знаки, які Ісус подав у різних аспектах участи учнів у Його місії. У цій главі Петро та улюблений учень Ісуса є втіленням цих різноманітних аспектів місії, особливо того, що стосується піклування про овець та проголошування для них життєдайного слова. Улюблений учень робить це найбільш очевидно через смиренне свідчення про Ісуса в Євангелії. Ім’я цього учня залишається невідомим впродовж усього наративу. Цим прикладом улюблений учень запрошує всіх читачів свідчити про Ісуса своїм життям правдивого та смиренного учнівства у своїх спільнотах вірних.

Попередній запис

Розділ 20:1-31 – Фінальне свідчення: перемога

Воскресення знаменує останню стадію цієї довгої години прослави Ісуса. Це насправді маніфестація перемоги, яку Він особисто передбачив у 19:30. Ця ... Читати далі

Наступний запис

Лука – автор Євангелія та Дій апостолів

Лука – автор єдиного Євангелія, що містить передмову (вступ до літературного твору, в якому письменник декларує свій задум), де проголошує, ... Читати далі