Розділ 20:1-31 – Фінальне свідчення: перемога

Воскресення знаменує останню стадію цієї довгої години прослави Ісуса. Це насправді маніфестація перемоги, яку Він особисто передбачив у 19:30. Ця подія записана у вв. 1-10. Свідками перемоги є Марія Магдалина (вв. 11-18) та інші учні (вв. 19-23, 24-29). Вірші 30-31 ніби у формі логічного висновку повідомляють мету, задля якої було написане Євангеліє.

20:1-10 – Воскресення

Дивовижно, але якщо події, пов’язані зі страстями Господніми, описані детально і Ісус у них постійно присутній, наратив про воскресення розпочинається з відсутности Ісуса і порожнього гробу (в. 2). Цей порожній гріб із відваленим від його входу каменем став найпершим свідченням для Марії Магдалини про те, що тут щось відбулося. Проте гріб не цілком порожній – полотнище залишається лежати там, де лежало тіло Ісуса (а хустка, що була в Нього на голові, лежала згорнена збоку, вв. 6-7), і все це свідчить про те, що саме тут відбулося.

Якби тіло Ісуса було викрадене, як цього боялася Марія (в. 2) та як про це в наративі Матвія доповіла підкуплена сторожа (Мт. 28:11-15), то полотно, в яке воно було загорнуте, зникло б разом із тілом. Натомість наявність цього полотна та його стан указують на те, що тіло, яке було загорнуте в нього, вийшло з нього самостійно. Тіло Ісуса, що було посіяне через смерть, як пшеничне зерно (12:24), проростає і воскресає та перетворюється на «духовне тіло» (пор. 1Кор. 15:37,42-44, особл. в. 44), на відміну від тіла Лазаря, якого Ісус просто повернув до земного життя. Матеріяльні об’єкти, такі як, наприклад, замкнені двері (вв. 19, 26), більше не є перешкодою для Його воскреслого духовного тіла. Для нас стає очевидною сцена воскресення Ісуса, яку побачив Його улюблений учень та увірував (в. 8). Ви можете сказати, що, на відміну від Хоми (в. 25), він увірував у те, чого не побачив. «Писання» у в. 9, про яке учні ще не «знали», могло стосуватися власних Ісусових передбачень про Своє воскресення, як це описано в синоптичних Євангеліях, та сповнення старозавітних пророцтв у Його житті. Усе це учні пам’ятали після Його воскресення (пор. 2:22; 12:16), бо були ведені Святим Духом (14:26).

У бесіді під час Таємної Вечері та, можливо, після арешту Ісуса (пор. 18:16) Петро і улюблений учень дуже тісно пов’язані. Марія першою бачить порожній гріб, «як ще темно було» (в. 1), та одразу біжить саме до них. На думку Івана, вони уповноважені владою Ісуса й харизмою любови в Церкві. Улюблений учень, якого традиційно вважають молодшим від Петра, першим заходить до гробу. Але любов Ісуса до нього не є безвідповідальною і не нехтує єрархічними відмінностями, як це відбувається сьогодні в окремих фундаменталістських харизматичних групах. Повага улюбленого учня до Петра найкраще пояснена в 1Кор. 13, що в ширшому контексті розглядається в межах 1Кор. 12-14. Любов і влада належать Ісусові; якщо це добре зрозуміти й виконувати, вони ніколи не будуть у конфлікті. Це не означає, що Петро не має любови чи не є любленим (пор. 21:15-19). Кожен із учнів має визнати свої дари й використовувати їх для того, щоб будувати тіло Христове, Церкву (пор. Еф. 4:9-16; 1Кор. 12:4-30). Добачуване суперництво між улюбленим учнем та Петром не має переконливих доказів у тексті НЗ.

20:11-18 – Свідчення Марії Магдалини

Усі чотири Євангелія по різному свідчать про те, що Марія Магдалина була першою, хто побачив воскреслого Христа, – чи сама, як про це сказано в Євангелії від Івана, чи разом з іншими жінками (пор. Мт. 28:1-8; Мр. 16:1-8; Лк. 24:1-9). Попри те що синоптики не подають чіткої картини, ми можемо зробити припущення, що всі жінки пішли разом до гробниці. Після того як Марія Магдалина побачила, що камінь від гробниці відкочений, вона, мабуть, залишила їх і побігла до Петра та улюбленого учня і таким чином відокремилась від інших жінок. Як би там не було, її унікальне свідчення про воскресення в Євангелії від Івана дає їй, без сумніву, найпочесніше місце в розповідях про воскресення Христа. Завдяки цьому свідоцтву вона заслужила титул «апостола апостолів».

Марія відважно прямує до гробу, як тільки завершився шабат і вона отримала змогу вільно пересуватися. Як вона була присутня біля підніжжя хреста (19:25) – так само вона присутня при гробі. Її перша місія любови починається зі звертання до двох учнів (в. 2). Отже, вона є тією людиною, чия місія полягає в тому, щоб улюблений учень повірив, перш ніж побачив. Коли двоє учнів Ісуса спостерігають порожній гріб і полотнище, вони просто повертаються додому, але любляча Марія залишається на місці. Марія, мабуть, не мала змоги добре роздивитися полотнище, так як це побачили улюблений учень і Петро. Автор не пише, чи вони сказали їй про те, що бачили, коли зайшли. Ще не розвиднілося, тому Марія не може розгледіти все, заглядаючи до гробу; вона лише усвідомлює, що тіла там немає. Два ангели сидять обабіч савану, де лежало тіло Ісуса (в головах і в ногах, в. 12). Згорьована Марія навіть злякалася, коли побачила цих двох дивних істот, які перебували в гробі (пор. Лк. 24:4). Два ангели ставлять їй те саме запитання, яке Ісус повторює слово в слово (вв. 13,15). Здавалося б, що її сльози, так само як сльози Мари з Віфанії (11:33), привели ангелів до гробу, і це спонукало Ісуса відкласти Своє «вознесення» до Отця, аби заспокоїти її та витерти кожну сльозинку з її обличчя (пор. Іс. 25:6-12, особл. в. 8; Об. 21:4). Традиційно при тлумаченні цього фрагменту, особливо у творах мистецтва (напр., Noli mе tangere, Фра Анджеліко), применшують або неправильно інтерпретують значення появи Ісуса Марії Магдалині. Марія не відразу впізнає Ісуса, тому що Його воскресле тіло виглядає не таким, яким вона бачила Його в земному житті (пор. 21:4), але, як одна з Його пастви, вона впізнає Його, коли Він називає її ім’я. Вірш 17 звучить так, ніби Ісус заборонив їй торкатися Себе через побоювання, що вона опоганить Його, оскільки вона – жінка. Але форма цього дієслова грецькою мовою свідчить про те, що вона весь час торкається Його і навіть пригортається до Нього. Марія боялася, що хтось забрав Ісуса, але тепер, коли побачила Його, вона не хоче втратити жодного шансу. Ісус запевняє її, що відтепер Він та всі Його учні нероздільні. Через Його прославу вони стали з плоті та крови дітьми єдиного Бога Отця, народженими Його власною кров’ю, пролитою на хресті (19:34; див. коментар на 1:12-13).

Важливо, що Ісус доручає Марії Магдалині проголосити братам і сестрам головне Пасхальне послання, що відтепер Він та Його учні нерозривно пов’язані як члени однієї Божої родини. Вона є не лише однією з тих, хто бачить воскреслого Христа та виступає апостолом апостолів; вона також є провісницею послання про нове творіння (пор. 1Ів. 3:1-2). Ісус уповноважив її (хоч дуже добре розумів, з якою недовірою ставилися до свідчень жінки в культурі І ст.) прославити Його та проголосити нову культуру, про яку Павло загально говорить у Гал. 3:25-28. Важлива роль, відведена Марії, жінці, воскреслим Господом має слугувати прикладом для сучасної Церкви як свідка того, що Господь дійсно послав Ісуса (пор. 17:21).

20:19-29 – Свідчення апостолів

Ісус двічі з’являється групі апостолів у цьому фрагменті (вв. 19-23, 24-29). Його перша поява вказує на два моменти, що заслуговують на нашу увагу. Ісус дотримався слова, яке дав Своїм учням, що невдовзі після того, як Він їх залишить, вони побачать Його і їхні серця радітимуть (пор. 16:16). Він дає їм «мир», свободу від страху та абсолютний спокій тіла й розуму, який світ не може дати (пор. 14:27). Даруючи Свій мир, Ісус не говорить ні слова про те, що вони покинули Його в годину випробувань. Він показує їм Свої пробиті руки, якими Він швидко підхопить їх і не дасть загинути (пор. 10:28; 17:12), і Свій бік, з якого витікали й продовжують витікати для них ріки нового життя, тобто Дух (7:37-39).

По-друге, Ісус виливає на них Духа, Якого пообіцяв, Якого вони потребують під час Його тимчасової відсутности (16:7). Натхненні силою Святого Духа, апостоли тепер дієво (а не лише запрограмовано, як це сказано в 17:18) послані у світ, так само як Бог послав у цей світ Ісуса (20:21; 17:18). Як Ісус був посланий у цей світ, щоб забрати гріх і привести до сопричастя, так і Його учні. Деякі богослови вважають, що текст 20:23 є записаною біблійною основою сучасної форми таїнства примирення в Католицькій Церкві, що традиційно носить назву «сповідь». У контексті Іванового Євангелія, однак, цей вірш можна вважати більше описовим, ніж таким, що має ознаки припису. Якщо ви прощаєте людям їхні гріхи, то ваші гріхи будуть прощені; якщо ви відмовляєтеся прощати чи тримаєте образу в собі, ваші гріхи будуть непрощеними.

Ця істина потребує глибшого вивчення. Господня молитва спонукає нас до прощення гріхів один одному без будь-яких обмежень і таким чином дозволяє залишатися в сопричасті вірних, так само як Ісус дає нам прощення й приводить до сопричастя з Отцем і Святим Духом (пор. 14:23). Святий Дух діє, щоб об’єднати нас в одному Тілі Христовому (пор. 1Кор. 12:13). Утримувати гріхи інших – значить не допустити їх до сопричастя вірних. У цьому полягає фундаментальне значення гріха, яке визначає Іван (пор. 1:29; 8:34-35). Як послідовники Ісуса, ми повинні нести свідчення про воскреслого Христа, розбиваючи кайдани гріха й розділення в наших серцях та спільнотах.

20:30-31 – Мета, з якою було написане Євангеліє

Тепер автор Євангелія запрошує читачів, які подумки, у молитовному дусі перебували на суді над Ісусом у ролі присяжних, вирішити, чи достатньо наведено переконливих доказів, щоб вони повірили, що «Ісус – це Христос, Син Божий». Ці очевидні докази – лише «знаки, які подав Ісус». Ця переконаність полягає не в тому, щоб прагнути якогось інтелектуального узгодження. Вона вимагає від читача відповіді на запитання, чи дійсно він увірував, що зробить його учасником вічного життя, чи вірить він у те, що Ісус, Христос, Син Божий, був посланий, щоб дати вічне життя (3:16; 17:2-3 та ін.). Персвазивне проголошення месіянства Ісуса впродовж усього Євангелія ставить за мету, щоб кожен, хто прочитає цей текст, отримав вічне життя в Ісусові. Усе, що Ісус проголошував у Євангелії, написане з певною метою. «Знак знаків», воскресення – це вінець усіх подій.

Сьогодні нам може бути досить важко оцінити, що саме означало воскресення для перших учнів, але наші зусилля піднятися від гріха до нового життя й допомагати іншим зроблять нас спроможними збагнути у власному житті справжнє значення воскресення. Нехай ця сила воскресення буде повністю нашою через нашу відкритість до Святого Духа.

Попередній запис

Розділ 19:25-42 – Коло найближчих учнів. Остаточна перемога

Первосвященики, воєначальники та переважна більшість народу, які не прийняли Ісуса, протиставлені невеликій групі учнів, що залишаються біля хреста (в. 25). ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 21:1-25 – Ісус посилає учнів виконувати місію

У першій частині було сказано, що біблісти вважають Ів. 21 доповнення до тексту Євангелія, доданим учнями євангелиста чи одним із ... Читати далі