Розділ 19:25-42 – Коло найближчих учнів. Остаточна перемога

Первосвященики, воєначальники та переважна більшість народу, які не прийняли Ісуса, протиставлені невеликій групі учнів, що залишаються біля хреста (в. 25). Щоб зрозуміти, чому автор називає Ісусову матір «жінкою» і чому Ісус передає їй Свого улюбленого учня як сина, див. коментар на 2:4. Важливо зазначити, що серед чотирьох чи п’ятьох вірних учнів, які залишаються стояти біля підніжжя хреста, принаймні три, включаючи матір Ісуса, жінки. Незрозуміло, чи насправді «сестра Його матері» – це «Марія, Клеопова»; виникає сумнів, що дві сестри могли носити однакове ім’я. Синоптичні наративи особливо підкреслюють вірність жінок, які стали послідовницями Ісуса в ту «годину», на яку Він так довго чекав і для якої прийшов у цей світ. Жінки зображені більш яскраво і виконують головні ролі на першому плані біля першого дійсного жертовника, тобто на горі Голгофі (19:17).

Вірші 28-30 показують Ісуса, Який розіп’ятий на хресті, але при цьому цілковито панує над ситуацією. Він один раз і назавжди здійснив діло, яке Отець довірив Йому (19:30; пор. 4:34; 17:4). Звершене один раз, це діло спасення здійснене назавжди (пор. Євр. 9:26-27; 10:10,14). Вірш 30 має подвійне значення: Ісус помирає і таким чином віддає Духа тим, хто увірував у Нього. Кров і вода, що течуть із Його проколотого боку, традиційно означають два великі таїнства втаємничення – хрещення та Євхаристію, через які Христос за посередництвом Церкви продовжує давати життя тим, хто увірував, підтримуючи їх Своїм тілом і кров’ю.

Пасхальні мотиви становлять тло для вв. 31-37. У Івановій оповіді розп’яття Ісуса відбувається саме тоді, коли юдеї готують пасхального агнця для святкування, але Його смертні муки, що відбуваються якраз перед настанням свята, яке розпочинаються перед заходом сонця (пор. в. 31), зробили заколення пасхального агнця непотрібним. Справжній Агнець, що забирає гріх усього світу (1:29), вже принесений у жертву раз і назавжди. Поспіх, із яким відбувалася пасхальна трапеза та споживання пасхального агнця у Вих. 12:11, повторюється в настанні швидкої смерти Ісуса і Його поспішного поховання (пор. вв. 31-33:42). Вірш 37 найкраще тлумачать вв. 3:14 та 8:28.

Безпосередній імовірний свідок цих подій у 19:35-36 – це улюблений учень Ісуса (у світлі 21:20,24). Його свідчення є свідченням, того, хто увірував і хто свідчить про те, що дійсно бачив на власні очі, щоб ті, хто почує, змогли повірити (пор. 20:30-31). Це свідчення розкриває суть цілого Євангелія; це свідчення того, чиє життя повністю змінилося, коли він пізнав Ісуса. Інші люди, наприклад вояки, побачили, що саме сталося, але це не справило на них жодного впливу. Лише ті, хто увірували, можуть бачити справжню славу в смерті Ісуса.

Йосип Ариматейський та Никодим, хоч раніше були таємними учнями Ісуса, тепер без остраху виходять, щоб поховати його тіло. Ісусова смерть додає сміливости боязким і невпевненим у собі учням. Тема «саду» в 18:1; 19:41; 20:15 перегукується з темою Саду едемського (Бут. 2-3). Як Бог перебував там у близьких стосунках із Адамом та Євою, так само й Ісус часто зустрічався зі Своїми учнями в саду, де Його було схоплено. Арешт Ісуса в саду – це початок фінального поєдинку, який завершився перемогою над гріхом, що перейшов на нас через гріхопадіння наших праотців. Ісус, «потомство жінки» (пор. Бут. 3:15), Який покірно віддає Себе в руки Своїх поневолювачів саме в саду; Його тіло поховане в саду, де Він перемагає князя цього світу (сатану) завдяки Своєму власному замислу (через Свою смерть), і воскресає з мертвих Він у саду, щоб відновити зруйновану єдність між людьми та Богом.

Господь зійшов у сад, щоб зустрітися там з Адамом і Євою після їхнього гріхопадіння та вигнати їх, аби вони не їли плоду з дерева життя, назавжди утверджуючись у своєму стані гріховности (Бут. 2:22-24). Так само Ісус виходить, щоб зустріти Марію Магдалину в саду і запевнити її, що відтепер не буде жодного розділення між Ним, Його братами й сестрами та Богом. Стосунки, знищені гріхопадінням, навіки відновлені. Пізніше люди перейшли зі статусу Божого творіння в статус Божих дітей (20:17; 1:12-13). Настільки глибокою є Божа любов до нас у Христі.

Іванова розповідь про Христові страсті наповнена богословським та христологічним смислом Доброї Новини. Взаємодія між Ісусом та різними дійовими особами, які беруть участь у судовому процесі, а також взаємодія між самими дійовими особами дає поживу для роздумів. Автор заохочує читача перечитати цей фрагмент та візуалізувати його події, так ніби це відбувається в реальному житті, і розпізнати подібні ситуації в сьогоденні, в якому суд над Ісусом продовжується так само підступно і несправедливо. Так ми навчимося глибше оцінювати реальність цього суду та глибину Ісусової любови до нас. Ми також наберемося сміливости, спостерігаючи за тими учнями, які перебували поряд з Ісусом. Присутність жінок та особливе місце, яке вони посідають під час тієї вирішальної події в житті Ісуса та його місії, спонукає сучасну Церкву діяти in persona Christi, щоб, наслідуючи Христа, відкрити своє серце до важливої ролі жінок у житті Церкви.

Попередній запис

Розділ 18:28-19:24 – Суд перед Пилатом та виконання вироку

Юдейський суд, який судив Ісуса заочно, виніс Йому смертний вердикт (11:53). Ухваливши вердикт, вони ведуть Ісуса до Пилата, щоб узаконити ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 20:1-31 – Фінальне свідчення: перемога

Воскресення знаменує останню стадію цієї довгої години прослави Ісуса. Це насправді маніфестація перемоги, яку Він особисто передбачив у 19:30. Ця ... Читати далі